Приємної прогулянки, Шановні гості!!!
Національний історико-культурний заповідник "Качанівка" запрошує з 15 до 17 січня, з нагоди Всесвітнього дня селфі в музеї, безкоштовно відвідати наш палац і зробити яскраве селфі, опублікувавши його з позначкою нашої сторінки та гештегом #MuseumSelfieDay в соцмережах.До зустрічі!
 |
Михайло Володимирович Тарновський: з династії знаменитих меценатів.
(до 160-ї річниці від дня народження)
Михайло Володимирович Тарновський походив з одного з найвідоміших і найвпливовіших родів Тарновських. Народився 160 років тому, (1)13 січня 1865 р. на Чернігівщині у садибі Качанівка, визначному українському історико-культурному осередку. Хрещення Михайла Володимировича відбулося у садибній церкві Георгія Хозевіта с. Качанівка, а хрещеними батьками були дідусь М.А. Білуха-Кохановський (1809–1891) і бабуся Л.В. Тарновська (1813–1898). Поки що мало відомо, яку саме освіту здобув М.В. Тарновський. Відомо лише, що у 1884 році він закінчив 6 клас основного відділення Київського реального училища. Потім навчався у Московському реальному училищі, про що відомо зі свідоцтва про приписку до призовної дільниці від 28 квітня 1885 р. Зі слів його доньки Ірини Михайлівни Трач відомо, що з 1886 по 1889 рр. в осінньо – зимовий період він перебував за кордоном, а у 1889–1894 рр. він постійно жив у Швейцарії. Це було пов’язано з серйозним погіршенням стану його здоров’я та необхідністю лікуватися за кордоном. Вірогідно там і здобув вищу освіту, про свідчать його наукові праці, він вільно володів п'ятьма мовами, чудово малював, писав вірші та почав серйозно займатися фотографією.
Зі Швейцарії Михайло Володимирович повернувся з 17- ти річною дружиною Бертою Матвіївною Цурбухен (донька члена лівого крила швейцарського парламенту). Вінчання відбулося у Різдво-Богородичній церкві у маєтку Білух-Кохановських в с. Рибці 2 (17) жовтня 1894 р. Свій медовий місяць молодята провели у Качанівці, яку Михайло Володимирович дуже любив. У подружжя Тарновських у 1895 р. народилася донька Надія, а 1896 р. — Олена. У цей час Михайло Володимирович працював чиновником у канцелярії Полтавського дворянського депутатського зібрання. На жаль, при народженні сина, 10 січня 1899 року, у 22 роки Берта Тарновська померла і у 34 роки Михайло Володимирович залишився вдівцем. В цей час Михайло Володимирович працював у Київському губернському попечительстві дитячих притулків. У 1902 р. Михайло Тарновський працював губернським секретарем при Міністерстві внутрішніх справ і був відряджений у розпорядження Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора М.І. Драгомирова чиновником з особливих доручень у селянських справах. У 1903 р. працював на тій самій посаді. При новому губернаторі М.В. Клейгельсі у 1904 р. - колезький секретар М.В. Тарновський працював молодшим чиновником з особливих доручень.
У 1902 р. Михайло Володимирович став членом київського товариства фотографів-любителів «Дагерр», а пізніше — членом його правління. Брав участь у фотовиставках, отримував призи та нагороди, у тому числі на “Міжнародному салоні художньої фотографії” у Києві в 1911 р. Фотографування стало його улюбленим заняттям з 80–х рр. ХІХ ст. У 1920–х рр. він передав колекцію своїх фото до Першого державного музею (зараз – Національний музей історії України). До неї входили фото інтер'єрів палацу та парку садиби Качанівка, фото родини Тарновських, які є цінними зображальними джерелами.
Першим надрукованим науковим дослідженням М. В. Тарновського вважається його стаття “Качанівка (Колишня садиба Тарновських, нині Олів)” для журналу “Столиця і садиба” у 1915 р. Стаття містить цінну наукову інформацію з історії садиби, проілюстрована власними фото автора, супроводжується посиланнями на літературу та джерела, має значну наукову цінність. Стаття повідомила широкому колу читачів про славетне минуле садиби Качанівка та історичне значення культурної діяльності родини Тарновських.
У цей же час М. В. Тарновський продовжував досліджувати історію своєї родини. Відомо, що М.В. Тарновський, працюючи над родоводом, користувався не лише рукописами вже покійного на той час В.Л. Модза-левського, але й документами свого приватного архіву, архівів своїх родичів, архівних і музейних установ Києва й Чернігова, зокрема Чернігівсько¬го історичного музею. У наш час родовід Тарновських було підготовлено до друку та опубліковано лише у випуску 1 V тома “Малоросійського родословника” В. Л. Модзалевського у 1996 році. Також Михайло Тарновський багато працював над вивченням суспільно–громадської діяльності своєї родини. Зокрема над їх взаємовідносинами з Т. Г. Шевченком. У своїх дослідженнях Михайло Володимирович використав великий масив архівних документів, дореволюційну літературу, власні спогади, спогади його родичів та численних знайомих.
М. В. Тарновський доклав значних зусиль, щоб вберегти від руйнування його улюблену садибу Качанівку. Він уважно стежив за долею садиби, неодноразово через своїх впливових знайомих відстоював ідею створення в Качанівці музею та збереження заповідної території. Про те свідчать численні газетні вирізки з короткими відомостями з радянських газет середини 30–х рр. ХХ ст., що зберігаються в особистому архіві його доньки Ірини Михайлівни Трач. До Качанівки приїздила спеціальна комісія, але урядовими структурами радянської України було прийнято рішення про відкриття в палацово-парковому комплексі Качанівка курорту всеукраїнського значення для лікування колгоспників. Про це було повідомлення у газеті “Вісті ВУЦВК”, а у 1935 р. санаторій було відкрито. М. В. Тарновський у 1937 р. звернувся до Г. І. Петровського з пропозицією назвати санаторій імені Т.Г. Шевченка, але цього не було зроблено. У цей час Михайло Володимирович закінчував свої нариси про відносини Тарновських та Т. Г. Шевченка.
У 1919 році вже сивіючий Михайло Володимирович взяв шлюб з двадцятирічною Єфимією Іванівною Середою (1899–1971), яка працювала економкою в родині київського лікаря Думитрашка. Вона народилася у звичайній родині в с. Ярошівка Чернігівської губернії. Її у 1913 р. привезли до Києва з маєтку Скоропадських. У 1921 р. народилася їх перша дочка Ніна, яка померла від запалення легень немовлям. Їхня друга дочка Ірина народилася 29 квітня 1936 року.
На жаль, мало інформації про дітей Михайла Володимировича від першого шлюбу. Старша донька, Надія Михайлівна отримала вищу освіту. У 1934 році вийшла заміж за племінника знаменитого мандрівника - Михайла Миколайовича Миклухо-Маклая. Разом з чоловіком працювала науковим співробітником (біолог) у Бактеріологічному інституті в Києві. Незадовго до визволення Києва від окупації німці вивезли їх разом із інститутом, а далі про них нічого не відомо. Олена Михайлівна вийшла заміж на Петра Олександровича Язикова, сина відомого петроградського адвоката. Розлучилася у 1926 р. Разом із синами Михайлом та Олександром емігрувала. Сина Володимира, київського гімназиста, в останній раз бачили на київському вокзалі, звідки відправився потяг зі студентами – добровольцями на боротьбу з наступаючою Червоною Армією. Свій першій і останній бій Володимир прийняв під Крутами на Чернігівщині, назавжди залишившись героєм України.
Михайло Володимирович з дружиною та дочкою залишився в окупованому Києві. Останні вісім місяців свого життя він хворів. Помер 2 травня 1943 р. Єфимію Іванівну з дочкою німці виселяли з помешкання, вони змушені були переходити до іншого приміщення. Єфимія Іванівна завжди брала із собою швейну машину та валізу з рукописами свого чоловіка. Так вона врятувала його цінний архів, який мав історичну цінність. Опублікувати матеріали з архіву Михайла Володимировича вдалося його доньці Ірині лише у 1996 році у культурологічному альманасі «Хроніка - 2000».
Михайло Володимирович Тарновський був багатогранною особистістю, яка залишила помітний слід в українській культурі та історії. Він був не лише літописцем свого роду, а й талановитим фотографом, завдяки якому ми можемо бачити атмосферу та красу палацу Тарновських в Качанівці. Спадщина Михайла Володимировича є важливою для розуміння історії України та культури роду Тарновських. Його літературні та фотографічні праці дозволять нам глибше пізнати минуле та зберегти пам'ять про видатних українців.
Марина Пономаренко, завідуюча відділом науково-дослідної роботи НІКЗ "Качанівка"
(до 160-ї річниці від дня народження)
Михайло Володимирович Тарновський походив з одного з найвідоміших і найвпливовіших родів Тарновських. Народився 160 років тому, (1)13 січня 1865 р. на Чернігівщині у садибі Качанівка, визначному українському історико-культурному осередку. Хрещення Михайла Володимировича відбулося у садибній церкві Георгія Хозевіта с. Качанівка, а хрещеними батьками були дідусь М.А. Білуха-Кохановський (1809–1891) і бабуся Л.В. Тарновська (1813–1898). Поки що мало відомо, яку саме освіту здобув М.В. Тарновський. Відомо лише, що у 1884 році він закінчив 6 клас основного відділення Київського реального училища. Потім навчався у Московському реальному училищі, про що відомо зі свідоцтва про приписку до призовної дільниці від 28 квітня 1885 р. Зі слів його доньки Ірини Михайлівни Трач відомо, що з 1886 по 1889 рр. в осінньо – зимовий період він перебував за кордоном, а у 1889–1894 рр. він постійно жив у Швейцарії. Це було пов’язано з серйозним погіршенням стану його здоров’я та необхідністю лікуватися за кордоном. Вірогідно там і здобув вищу освіту, про свідчать його наукові праці, він вільно володів п'ятьма мовами, чудово малював, писав вірші та почав серйозно займатися фотографією.
Зі Швейцарії Михайло Володимирович повернувся з 17- ти річною дружиною Бертою Матвіївною Цурбухен (донька члена лівого крила швейцарського парламенту). Вінчання відбулося у Різдво-Богородичній церкві у маєтку Білух-Кохановських в с. Рибці 2 (17) жовтня 1894 р. Свій медовий місяць молодята провели у Качанівці, яку Михайло Володимирович дуже любив. У подружжя Тарновських у 1895 р. народилася донька Надія, а 1896 р. — Олена. У цей час Михайло Володимирович працював чиновником у канцелярії Полтавського дворянського депутатського зібрання. На жаль, при народженні сина, 10 січня 1899 року, у 22 роки Берта Тарновська померла і у 34 роки Михайло Володимирович залишився вдівцем. В цей час Михайло Володимирович працював у Київському губернському попечительстві дитячих притулків. У 1902 р. Михайло Тарновський працював губернським секретарем при Міністерстві внутрішніх справ і був відряджений у розпорядження Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора М.І. Драгомирова чиновником з особливих доручень у селянських справах. У 1903 р. працював на тій самій посаді. При новому губернаторі М.В. Клейгельсі у 1904 р. - колезький секретар М.В. Тарновський працював молодшим чиновником з особливих доручень.
У 1902 р. Михайло Володимирович став членом київського товариства фотографів-любителів «Дагерр», а пізніше — членом його правління. Брав участь у фотовиставках, отримував призи та нагороди, у тому числі на “Міжнародному салоні художньої фотографії” у Києві в 1911 р. Фотографування стало його улюбленим заняттям з 80–х рр. ХІХ ст. У 1920–х рр. він передав колекцію своїх фото до Першого державного музею (зараз – Національний музей історії України). До неї входили фото інтер'єрів палацу та парку садиби Качанівка, фото родини Тарновських, які є цінними зображальними джерелами.
Першим надрукованим науковим дослідженням М. В. Тарновського вважається його стаття “Качанівка (Колишня садиба Тарновських, нині Олів)” для журналу “Столиця і садиба” у 1915 р. Стаття містить цінну наукову інформацію з історії садиби, проілюстрована власними фото автора, супроводжується посиланнями на літературу та джерела, має значну наукову цінність. Стаття повідомила широкому колу читачів про славетне минуле садиби Качанівка та історичне значення культурної діяльності родини Тарновських.
У цей же час М. В. Тарновський продовжував досліджувати історію своєї родини. Відомо, що М.В. Тарновський, працюючи над родоводом, користувався не лише рукописами вже покійного на той час В.Л. Модза-левського, але й документами свого приватного архіву, архівів своїх родичів, архівних і музейних установ Києва й Чернігова, зокрема Чернігівсько¬го історичного музею. У наш час родовід Тарновських було підготовлено до друку та опубліковано лише у випуску 1 V тома “Малоросійського родословника” В. Л. Модзалевського у 1996 році. Також Михайло Тарновський багато працював над вивченням суспільно–громадської діяльності своєї родини. Зокрема над їх взаємовідносинами з Т. Г. Шевченком. У своїх дослідженнях Михайло Володимирович використав великий масив архівних документів, дореволюційну літературу, власні спогади, спогади його родичів та численних знайомих.
М. В. Тарновський доклав значних зусиль, щоб вберегти від руйнування його улюблену садибу Качанівку. Він уважно стежив за долею садиби, неодноразово через своїх впливових знайомих відстоював ідею створення в Качанівці музею та збереження заповідної території. Про те свідчать численні газетні вирізки з короткими відомостями з радянських газет середини 30–х рр. ХХ ст., що зберігаються в особистому архіві його доньки Ірини Михайлівни Трач. До Качанівки приїздила спеціальна комісія, але урядовими структурами радянської України було прийнято рішення про відкриття в палацово-парковому комплексі Качанівка курорту всеукраїнського значення для лікування колгоспників. Про це було повідомлення у газеті “Вісті ВУЦВК”, а у 1935 р. санаторій було відкрито. М. В. Тарновський у 1937 р. звернувся до Г. І. Петровського з пропозицією назвати санаторій імені Т.Г. Шевченка, але цього не було зроблено. У цей час Михайло Володимирович закінчував свої нариси про відносини Тарновських та Т. Г. Шевченка.
У 1919 році вже сивіючий Михайло Володимирович взяв шлюб з двадцятирічною Єфимією Іванівною Середою (1899–1971), яка працювала економкою в родині київського лікаря Думитрашка. Вона народилася у звичайній родині в с. Ярошівка Чернігівської губернії. Її у 1913 р. привезли до Києва з маєтку Скоропадських. У 1921 р. народилася їх перша дочка Ніна, яка померла від запалення легень немовлям. Їхня друга дочка Ірина народилася 29 квітня 1936 року.
На жаль, мало інформації про дітей Михайла Володимировича від першого шлюбу. Старша донька, Надія Михайлівна отримала вищу освіту. У 1934 році вийшла заміж за племінника знаменитого мандрівника - Михайла Миколайовича Миклухо-Маклая. Разом з чоловіком працювала науковим співробітником (біолог) у Бактеріологічному інституті в Києві. Незадовго до визволення Києва від окупації німці вивезли їх разом із інститутом, а далі про них нічого не відомо. Олена Михайлівна вийшла заміж на Петра Олександровича Язикова, сина відомого петроградського адвоката. Розлучилася у 1926 р. Разом із синами Михайлом та Олександром емігрувала. Сина Володимира, київського гімназиста, в останній раз бачили на київському вокзалі, звідки відправився потяг зі студентами – добровольцями на боротьбу з наступаючою Червоною Армією. Свій першій і останній бій Володимир прийняв під Крутами на Чернігівщині, назавжди залишившись героєм України.
Михайло Володимирович з дружиною та дочкою залишився в окупованому Києві. Останні вісім місяців свого життя він хворів. Помер 2 травня 1943 р. Єфимію Іванівну з дочкою німці виселяли з помешкання, вони змушені були переходити до іншого приміщення. Єфимія Іванівна завжди брала із собою швейну машину та валізу з рукописами свого чоловіка. Так вона врятувала його цінний архів, який мав історичну цінність. Опублікувати матеріали з архіву Михайла Володимировича вдалося його доньці Ірині лише у 1996 році у культурологічному альманасі «Хроніка - 2000».
Михайло Володимирович Тарновський був багатогранною особистістю, яка залишила помітний слід в українській культурі та історії. Він був не лише літописцем свого роду, а й талановитим фотографом, завдяки якому ми можемо бачити атмосферу та красу палацу Тарновських в Качанівці. Спадщина Михайла Володимировича є важливою для розуміння історії України та культури роду Тарновських. Його літературні та фотографічні праці дозволять нам глибше пізнати минуле та зберегти пам'ять про видатних українців.
Марина Пономаренко, завідуюча відділом науково-дослідної роботи НІКЗ "Качанівка"
 |
Новий виставковий сезон 2025 року НІКЗ "Качанівка" починає з виставки декоративно-прикладного мистецтва "Світлотінь", наданої Дирекцією художніх виставок України. На виставці експонуються 20 витинанок, виконаних учнями дитячої школи мистецтв №5 Оболонського району м. Києва, майстерня Юлії Скрипки (Підкурганної).
Виставка діятиме до 14 лютого. Запрошуємо всіх бажаючих відвідати виставку і отримати задоволення від чудових робіт неймовірно талановитих дітей України.
Виставка діятиме до 14 лютого. Запрошуємо всіх бажаючих відвідати виставку і отримати задоволення від чудових робіт неймовірно талановитих дітей України.
 |  |  |  |
25 грудня Національний історико-культурний заповідник "Качанівка" отримав дійсно різдвяний подарунок, а саме гуманітарну допомогу від Центру допомоги мистецтву України #UkraineArtAidCenter, який діє за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини, за що ми неймовірно їм вдячні. Цього разу заповідник отримав: портативні сонячні панелі для отриманої раніше зарядної станції, пакувальні матеріали, ящики пластикові з кришкою, абсорбент, будівельна та пухирчаста плівки, безкислотні конверти, рукавички, скотч, ліхтарик, павербанк та ін. Ці подарунки дозволяють нам не лише залишатися енергонезалежними в цей складний для нашої країни час, а й допоможуть зміцнити матеріальну базу заповідника.
Від всього колективу НІКЗ "Качанівка" за ці різдвяні подарунки окремо хочеться подякуват - Ірині Нікіфоровій- волонтерці та координаторці даного проєкту. Дякуємо Вам, пані Ірино, за ту працю, яка направлена на розвиток і збереження музейної, справи України!
Від всього колективу НІКЗ "Качанівка" за ці різдвяні подарунки окремо хочеться подякуват - Ірині Нікіфоровій- волонтерці та координаторці даного проєкту. Дякуємо Вам, пані Ірино, за ту працю, яка направлена на розвиток і збереження музейної, справи України!
 |  |  |  |  |
Авторизація
У цей день
Друзі