Качанівські типажі в роботах Іллі Юхимовича Рєпіна
(до 180 – річчя від дня народження Іллі Рєпіна)
У ХVІІІ ст. Качанівка була справжнім осередком художньої культури України. Тут у різні часи перебували майже всі визначні представники української інтелігенції, серед яких і художник Ілля Юхимович Рєпін.Він був художником глибоких творчих інтересів, багатогранного таланту. Нескінченно закоханий у життя, в невичерпне багатство його проявів, художник намагався охопити у своїй творчості багато сторін навколишньої дійсності. Та предметом найпильнішої його уваги завжди залишалася людина. Тому Рєпін і був першокласним портретистом.Людину художник розкривав з усім багатством її життєвих проявів, в усій красі її фізичного і духовного життя. У його роботах всі вчинки й дійства персонажів глибоко усвідомлені, зважені. Сцени – не випадкові епізодичні події, а закономірне, типове розкриття реальності.
Найяскравішим прикладом такого розкриття реальності, безумовно, є знаменита картина Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Полотно належить до однієї з небагатьох робіт художника, яку не тільки глядачі, а й критики і сам митець оцінював дуже високо. Рєпін знав, що «Запорожці…» - один із найзнаменитіших творів, оскільки, саме на цю картину було зроблено найбільше репродукцій. Образ за образом, постать за постаттю, багаторічна плідна праця, умілі руки художника створили картину – шедевр.
Художника цікавив характерний тип українських козаків. Важливо було відчути атмосферу українського села, оптимізм народу, риси національного характеру, відвагу, відчуття особистої гідності. Паралельно із створенням образів активно писав замальовки з матеріальною культурою. Це були вжиткові речі, притаманні українському селу, а також – козацькому періоду.Велику роль у створенні «Запорожців…» відіграло перебування Рєпіна в Качанівці, родовому маєтку відомих меценатів Тарновських, який вони перетворили на мистецько – культурний осередок. Приводом для відвідин Качанівки послужила колекція українських старожитностей Василя Васильовича Тарновського – молодшого, один з розділів колекції - «козацька старовина». До цього розділу входило понад 900 найрізноманітніших предметів побуту та вжитку - музичні інструменти, чоловічий одяг, портрети історичних осіб, а також різноманітні види зброї: шаблі, списи, пістолети, гармати. Ці історичні предмети стали безцінним матеріалом для художника. Упродовж двох місяців перебування в садибі (серпень – вересень 1880 р.) Рєпін виконав близько трьохсот замальовок.Нашвидкоруч, але дуже ретельно художник робив замальовки на папері – зброї, шабель, запорізької гармати, передаючи навіть найдрібніші деталі – курок, або замок мушкета. Змальовував козацький одяг, пряжки, широкі пояси, вишивку, мідні кувшини, порохівниці та похідні чорнильниці, які козаки носили за поясом, бандури, кобзи і навіть печать на грамоті гетьмана Розумовського. Все це справді було багатим і безцінним матеріалом для картини, так як деякі предмети в колекції були унікальними. Знавець української національної символіки В. І. Сергійчук так оцінював колекцію: «Безцінною була колекція козацьких клейнодів із збірки дореволюційного мецената, українського поміщика В. В. Тарновського…».
На першому варіанті «Запорожців…» (оригінал картини зберігається в Державному російському музеї в С. - Петербурзі) перед нами постає Василь Васильович в образі козака в чорній шапці та з чорними звислими вусами.Це підтверджує і художний критик М. М. Мурашко у своєму листі до колекціонера І. Терещенка: «Образ нашого Василя Тарновського…обличчя зобразив більш характерне: очі він йому заглибив, а посмішку зобразив хитрішою». А неподалік – щербатий козак, що вказує в далечінь, кучер Василя Тарновського – Василь Череп (мав прізвисько Нікішка). Це був чоловік низенького зросту, рудуватий з кількома зубами в роті. Ілля Рєпін вдивлявся в риси його обличчя – типовий козак. І саме такого козака він бачив на своєму полотні. Художник швидко розгорнув альбом і зафіксував олівцем основні риси віднайденого типу.
Донька В. Тарновського (молодшого) Софія була заміжня за внучатим небожом М. І. Глінки, відставним офіцером Григорієм Глінкою, який зображений серед козацького гурту на картині.
У 1898 р. в Києві вийшов «Каталог українських старожитностей колекції В. В. Тарновського», в якому описано понад 900 предметів колекції. Каталог дає часткове уявлення про ті предмети козацької старовини, які Рєпін бачив у Тарновського в Качанівці і зобразив на картині.
Ця історична картина нелегко давалася художнику. Ілля Юхимович довго працював над кожною постаттю, роками виношував в своїй душі окремі образи, інколи для якоїсь постаті йому були потрібні не один, а два – три типи натурників, щоб з одного взяти образ обличчя, зріст, а з другого - очі, а з третього – пронизливий погляд, великі вусища, усмішку тощо.
У «Запорожцях…» блискуче показано волелюбний характер, щиру душу й непокірність січового козацтва. Саме ця картина посідає особливе місце в історії української культури: вона стала легендарним твором, породженим епохою Козаччини – періодом могутнього злету національної свідомості й видатних суспільних досягнень.Доля полотна склалася вдало. Після гучного успіху картину купив імператор Олександр ІІІ за 35 тис. крб. для своєї дружини Марії Федорівни. Картина залишалася в царській сім'ї до революції 1917 року, а згодом була відправлена до музею.
Козацька тематика в творчості Іллі Юхимовича була розвинута і в картині «Гетьман».
Над нею художник працював у Качанівці, а позував йому сам В. В. Тарновський – молодший. Василь Васильович зображений у запорізькому кунтуші з пістолетом і шаблею за поясом. Надзвичайно чудово розроблена гама кольорів, де переважають гарячі червоно – жовті тони, а вся постать виділяється єдиною світлою плямою на темному тлі. Господар колекції спирається на дуло гармати, схожа на ті, що стояли при вході до качанівського палацу. Під час приїзду почесних гостей із гармат стріляли, так вітали гостей. Від господаря Качанівки віє енергією, рішучістю людини, впевненої в своїх силах, мудрістю і досвідом, становищем в суспільстві.Художник у роботі над персонажем переконливо втілив громадську активність, гідність, підкреслив духовну красу як творчої особистості, вольовий характер, любов до України та козацтва. Відомий історик Дмитро Яворницький писав про Василя Тарновського – молодшого: «…Зате він сам себе в душі утішав тим, що коли Україна скоро – недовго зробиться справді самостійна, то тоді за Гетьмана стане в ній ніхто інший, як Василь Васильович Тарновський. Ото ж потайну його думку десь, мабуть,збагнув і художник І. Ю. Рєпін, пишучи його портрет, вдяг його в багате гетьманське убрання і надав йому величного виразу». Не дивно, що заглибиною передачі психологічної характеристики ця робота є одним з найкращих зображень В. Тарновського. Картина широковідома і багато разів відтворювалась. Уперше її репродукували ще за життя Василя Васильовича в 1892 році. Оригінал зберігається в Сумському музеї імені Никонора Онацького.
Заслуговують на увагу ще два етюди Рєпіна із зображенням господаря Качанівки. Перший етюд – «Козак», із зібрання Третьяковської галереї, виконаний олівцем з розтушовкою, атрибутується як портрет Тарновського. На ньому Тарновський зображений в образі козака зі схрещеними руками. Автор роботи зазвичай на етюдах залишав датування, зокрема, і на цій роботі внизу праворуч напис: «Качановка. 5 сентября. 80 г. И. Репин».
Наступний етюд – «Тип козака», де Василь Васильович зображений у вишуканому національному костюмі, у гордій поставі з задумливим поглядом вдивляється вдалечінь.Ця робота була написана на місяць раніше, в правому куті – авторський підпис: «1880. 4 августа. И. Репин».
В процесі опрацювання матеріалів, пов'язаних з постаттю художника, заступнику генерального директора Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» по науковій роботі – Шевченку Тарасу Михайловичу, вдалося віднайти декілька маловідомих малюнків, які пов'язані з господарями Качанівки.
Одним з найбільш цінних з точки зору історії качанівської садиби є малюнок старшого сина господаря під назвою «Вася Тарновський» (приватне зібрання) виконаний графітним олівцем, в родині його називали Васючком чи Васюком. Сам портрет був тільки нещодавно помічений в одній з приватних колекцій. Цей малюнок був атрибутований художником: «16 сентября. Качановка» розміри малюнка 32,6 х 24,2 см.
Перед глядачем постає образ восьмирічного хлопчика. Очі портретуючого направлені вбік від глядача і здається, що він сконцентрований не на портретуванні, а на дитячих забавах та іграх, а художник на мить вихопив Васючка із його пустощів.
До збірки кращих жіночих портретів художника варто віднести картину «Біля рояля», на якій зображена дружина Тарновського – Софія Василівна.Полотно написане в Качанівці, що підтверджує напис ліворуч вгорі: «И. Репин. 1880», ще і ліворуч внизу: «16 сентября. Качановка». Це полотно написано олійними фарбами. Та не так давно стало відомо ще і про графічний варіант роботи, який перебуває за кордоном в приватній колекції та довгий час був невідомий дослідникам.На ньому присутній підпис «Качановка» в нижньому правому куті, а рік написання 1881 вказаний автором більш за все помилково.
Характерним прийомом Рєпіна було створення двох робіт в одній композиції. Були використані різні техніки, які дали можливість більш багатогранно розкрити особливості портретованої моделі. Хоча ці роботи не є чистим портретом їх можна віднести до жанрової роботи за своїм виконанням.
Не випадково Софія Тарновська позує за роялем, вона професійно грала на музичному інструменті та мала надзвичайно приємний тембр голосу. По життю Софія Василівна була високоосвіченою і красивою жінкою.
Національна тематика завжди викликала зацікавлення в Рєпіна. Він був українцем і за характером своєї творчості. На полотнах художника українська стихія виблискує усіма своїми фарбами, серед яких і картина «Вечорниці». Відображена весела сцена із життя звичайних селян з веселощами, життєрадісними епізодами. Зображені Рєпіним в етюдах та малюнках духовна сила, зовнішня краса – це і є його прояв глибокої поваги до простого народу.
За народними традиціями на вечорниці українські хлопці та дівчата починали збиратися вже після свята Святого Миколая. Кожного вечора молодь сходилася до найманої хати самотньої сільської жінки – вдови чи то «солдатки», або ж це було бездітне подружжя. Приміщення для вечорниць завжди винаймали дівчата, за нього вони ніколи не платили грішми, як правило це був пшеничний хліб, пшоно, борошно, полотно…господиню хати молодь величала паніматкою, її поважали і слухалися. Першими на вечорниці приходили дівчата й відразу сідали за якусь роботу: пряли починки, шили сорочки, вишивали рушники собі на придане. З приходом хлопців будь – яка робота ставала майже неможливою. Саме тоді й починалися справжні гуляння та веселощі.Молодь жартувала, парубки залицялися до дівчат, розповідали всілякі небилиці, співали пісні, танцювали аж до світанку – «перших півнів» (інша назва вечорниць - досвітки).
Як згадував сам художник основна робота по «Вечорницях» була написане саме в Качанівці. Художник збирав матеріали по сусідніх селах Власівка, Парафіївка. Етюди стали невичерпним матеріалом до жанрового твору на народну тематику. До цієї картини художником був написаний ряд етюдів, жіночих образів: «Євдоха Гусарівна», «Дівчина», «Українська селянка». Рєпін захоплювався образами українських дівчат, манерою зачісок, прикрас, головних уборів, одягу. Він говорив: «Тільки малоросіянки і парижанки вміли одягатися зі смаком! … А які дукати, намиста…Головні пов'язки, квіти!!! А які обличчя!!!». В манері написання етюдів художник виконує м'які, плавні, округлі лінії обличчя, високі дуги брів, ледь помітні усміхнені вуста. Цим він намагався передати внутрішню красу, доброту, колорит українських дівчат.
У чоловічих образах автор картини детально передає національні риси обличчя, мужність, характер українських чоловіків. Серед них: «Андрій Кот», (садівник Тарновського), «Юхим Самусь», «Нечипор Коваль», «Василь Баран», «Український християнин», «Селянин із села Парафіївки». На всіх цих роботах є авторський напис художника, датування та прізвища людей, які зображені на етюдах. Такі прізвища й сьогодні зустрічаються в навколишніх селах Качанівки.
Картина «Вечорниці» по заслузі була оцінена П. Третьяковим, він придбав її для своєї колекції. Критик-мистецтвознавець І. Грабар вважав, що ця картина у живописному відношенні є для Рєпіна новим кроком уперед. Надзвичайна майстерність, широта і свобода, з якою написані «Вечорниці», вирізняє полотно з – поміж інших творів, написаних у той час.
До пейзажних робіт в Качанівці відносяться два полотна «Алея в парку» та «Мальви». Ще з дитинства українські мотиви пронизують життя і творчість І. Ю. Рєпіна. Його творчість увібрала в себе яскраву палітру фарб української природи. Цікавий випадок із дитинства майбутнього художника: він розмалював мальвами, півоніями та соняшниками стіни хати, в якій жила дівчина Тронька, в яку він був закоханий. Мати дівчини страшенно розлютилась, змусила все стерти, але потім попросила залишити один соняшник: «Як живий, будь він неладний, нехай росте, може насіння буде». Зі сказаного вище можна лишень уявити, з якою точністю була передана краса квітів.
Талант І.Рєпіна вирізнявся надзвичайною індивідуальністю, гнучкістю і креативністю водночас. Він досягнув недосяжних вершин мистецтва свого часу в жанровому живописі, зокрема, у портреті, картинах героїко-революційної та національної тематики. Світоглядні позиції вираження національної душі людини та лицарського духу в історії виступають першорядними в творах І.Рєпіна.
Безумовно, Рєпін залишив по собі значний слід в історії українського живопису, і, відповідно, помітну роль у цьому відіграла Качанівка.
Катерина Кравченко,
старший науковий співробітник НІКЗ "Качанівка".
(до 180 – річчя від дня народження Іллі Рєпіна)
У ХVІІІ ст. Качанівка була справжнім осередком художньої культури України. Тут у різні часи перебували майже всі визначні представники української інтелігенції, серед яких і художник Ілля Юхимович Рєпін.Він був художником глибоких творчих інтересів, багатогранного таланту. Нескінченно закоханий у життя, в невичерпне багатство його проявів, художник намагався охопити у своїй творчості багато сторін навколишньої дійсності. Та предметом найпильнішої його уваги завжди залишалася людина. Тому Рєпін і був першокласним портретистом.Людину художник розкривав з усім багатством її життєвих проявів, в усій красі її фізичного і духовного життя. У його роботах всі вчинки й дійства персонажів глибоко усвідомлені, зважені. Сцени – не випадкові епізодичні події, а закономірне, типове розкриття реальності.
Найяскравішим прикладом такого розкриття реальності, безумовно, є знаменита картина Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Полотно належить до однієї з небагатьох робіт художника, яку не тільки глядачі, а й критики і сам митець оцінював дуже високо. Рєпін знав, що «Запорожці…» - один із найзнаменитіших творів, оскільки, саме на цю картину було зроблено найбільше репродукцій. Образ за образом, постать за постаттю, багаторічна плідна праця, умілі руки художника створили картину – шедевр.
Художника цікавив характерний тип українських козаків. Важливо було відчути атмосферу українського села, оптимізм народу, риси національного характеру, відвагу, відчуття особистої гідності. Паралельно із створенням образів активно писав замальовки з матеріальною культурою. Це були вжиткові речі, притаманні українському селу, а також – козацькому періоду.Велику роль у створенні «Запорожців…» відіграло перебування Рєпіна в Качанівці, родовому маєтку відомих меценатів Тарновських, який вони перетворили на мистецько – культурний осередок. Приводом для відвідин Качанівки послужила колекція українських старожитностей Василя Васильовича Тарновського – молодшого, один з розділів колекції - «козацька старовина». До цього розділу входило понад 900 найрізноманітніших предметів побуту та вжитку - музичні інструменти, чоловічий одяг, портрети історичних осіб, а також різноманітні види зброї: шаблі, списи, пістолети, гармати. Ці історичні предмети стали безцінним матеріалом для художника. Упродовж двох місяців перебування в садибі (серпень – вересень 1880 р.) Рєпін виконав близько трьохсот замальовок.Нашвидкоруч, але дуже ретельно художник робив замальовки на папері – зброї, шабель, запорізької гармати, передаючи навіть найдрібніші деталі – курок, або замок мушкета. Змальовував козацький одяг, пряжки, широкі пояси, вишивку, мідні кувшини, порохівниці та похідні чорнильниці, які козаки носили за поясом, бандури, кобзи і навіть печать на грамоті гетьмана Розумовського. Все це справді було багатим і безцінним матеріалом для картини, так як деякі предмети в колекції були унікальними. Знавець української національної символіки В. І. Сергійчук так оцінював колекцію: «Безцінною була колекція козацьких клейнодів із збірки дореволюційного мецената, українського поміщика В. В. Тарновського…».
На першому варіанті «Запорожців…» (оригінал картини зберігається в Державному російському музеї в С. - Петербурзі) перед нами постає Василь Васильович в образі козака в чорній шапці та з чорними звислими вусами.Це підтверджує і художний критик М. М. Мурашко у своєму листі до колекціонера І. Терещенка: «Образ нашого Василя Тарновського…обличчя зобразив більш характерне: очі він йому заглибив, а посмішку зобразив хитрішою». А неподалік – щербатий козак, що вказує в далечінь, кучер Василя Тарновського – Василь Череп (мав прізвисько Нікішка). Це був чоловік низенького зросту, рудуватий з кількома зубами в роті. Ілля Рєпін вдивлявся в риси його обличчя – типовий козак. І саме такого козака він бачив на своєму полотні. Художник швидко розгорнув альбом і зафіксував олівцем основні риси віднайденого типу.
Донька В. Тарновського (молодшого) Софія була заміжня за внучатим небожом М. І. Глінки, відставним офіцером Григорієм Глінкою, який зображений серед козацького гурту на картині.
У 1898 р. в Києві вийшов «Каталог українських старожитностей колекції В. В. Тарновського», в якому описано понад 900 предметів колекції. Каталог дає часткове уявлення про ті предмети козацької старовини, які Рєпін бачив у Тарновського в Качанівці і зобразив на картині.
Ця історична картина нелегко давалася художнику. Ілля Юхимович довго працював над кожною постаттю, роками виношував в своїй душі окремі образи, інколи для якоїсь постаті йому були потрібні не один, а два – три типи натурників, щоб з одного взяти образ обличчя, зріст, а з другого - очі, а з третього – пронизливий погляд, великі вусища, усмішку тощо.
У «Запорожцях…» блискуче показано волелюбний характер, щиру душу й непокірність січового козацтва. Саме ця картина посідає особливе місце в історії української культури: вона стала легендарним твором, породженим епохою Козаччини – періодом могутнього злету національної свідомості й видатних суспільних досягнень.Доля полотна склалася вдало. Після гучного успіху картину купив імператор Олександр ІІІ за 35 тис. крб. для своєї дружини Марії Федорівни. Картина залишалася в царській сім'ї до революції 1917 року, а згодом була відправлена до музею.
Козацька тематика в творчості Іллі Юхимовича була розвинута і в картині «Гетьман».
Над нею художник працював у Качанівці, а позував йому сам В. В. Тарновський – молодший. Василь Васильович зображений у запорізькому кунтуші з пістолетом і шаблею за поясом. Надзвичайно чудово розроблена гама кольорів, де переважають гарячі червоно – жовті тони, а вся постать виділяється єдиною світлою плямою на темному тлі. Господар колекції спирається на дуло гармати, схожа на ті, що стояли при вході до качанівського палацу. Під час приїзду почесних гостей із гармат стріляли, так вітали гостей. Від господаря Качанівки віє енергією, рішучістю людини, впевненої в своїх силах, мудрістю і досвідом, становищем в суспільстві.Художник у роботі над персонажем переконливо втілив громадську активність, гідність, підкреслив духовну красу як творчої особистості, вольовий характер, любов до України та козацтва. Відомий історик Дмитро Яворницький писав про Василя Тарновського – молодшого: «…Зате він сам себе в душі утішав тим, що коли Україна скоро – недовго зробиться справді самостійна, то тоді за Гетьмана стане в ній ніхто інший, як Василь Васильович Тарновський. Ото ж потайну його думку десь, мабуть,збагнув і художник І. Ю. Рєпін, пишучи його портрет, вдяг його в багате гетьманське убрання і надав йому величного виразу». Не дивно, що заглибиною передачі психологічної характеристики ця робота є одним з найкращих зображень В. Тарновського. Картина широковідома і багато разів відтворювалась. Уперше її репродукували ще за життя Василя Васильовича в 1892 році. Оригінал зберігається в Сумському музеї імені Никонора Онацького.
Заслуговують на увагу ще два етюди Рєпіна із зображенням господаря Качанівки. Перший етюд – «Козак», із зібрання Третьяковської галереї, виконаний олівцем з розтушовкою, атрибутується як портрет Тарновського. На ньому Тарновський зображений в образі козака зі схрещеними руками. Автор роботи зазвичай на етюдах залишав датування, зокрема, і на цій роботі внизу праворуч напис: «Качановка. 5 сентября. 80 г. И. Репин».
Наступний етюд – «Тип козака», де Василь Васильович зображений у вишуканому національному костюмі, у гордій поставі з задумливим поглядом вдивляється вдалечінь.Ця робота була написана на місяць раніше, в правому куті – авторський підпис: «1880. 4 августа. И. Репин».
В процесі опрацювання матеріалів, пов'язаних з постаттю художника, заступнику генерального директора Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» по науковій роботі – Шевченку Тарасу Михайловичу, вдалося віднайти декілька маловідомих малюнків, які пов'язані з господарями Качанівки.
Одним з найбільш цінних з точки зору історії качанівської садиби є малюнок старшого сина господаря під назвою «Вася Тарновський» (приватне зібрання) виконаний графітним олівцем, в родині його називали Васючком чи Васюком. Сам портрет був тільки нещодавно помічений в одній з приватних колекцій. Цей малюнок був атрибутований художником: «16 сентября. Качановка» розміри малюнка 32,6 х 24,2 см.
Перед глядачем постає образ восьмирічного хлопчика. Очі портретуючого направлені вбік від глядача і здається, що він сконцентрований не на портретуванні, а на дитячих забавах та іграх, а художник на мить вихопив Васючка із його пустощів.
До збірки кращих жіночих портретів художника варто віднести картину «Біля рояля», на якій зображена дружина Тарновського – Софія Василівна.Полотно написане в Качанівці, що підтверджує напис ліворуч вгорі: «И. Репин. 1880», ще і ліворуч внизу: «16 сентября. Качановка». Це полотно написано олійними фарбами. Та не так давно стало відомо ще і про графічний варіант роботи, який перебуває за кордоном в приватній колекції та довгий час був невідомий дослідникам.На ньому присутній підпис «Качановка» в нижньому правому куті, а рік написання 1881 вказаний автором більш за все помилково.
Характерним прийомом Рєпіна було створення двох робіт в одній композиції. Були використані різні техніки, які дали можливість більш багатогранно розкрити особливості портретованої моделі. Хоча ці роботи не є чистим портретом їх можна віднести до жанрової роботи за своїм виконанням.
Не випадково Софія Тарновська позує за роялем, вона професійно грала на музичному інструменті та мала надзвичайно приємний тембр голосу. По життю Софія Василівна була високоосвіченою і красивою жінкою.
Національна тематика завжди викликала зацікавлення в Рєпіна. Він був українцем і за характером своєї творчості. На полотнах художника українська стихія виблискує усіма своїми фарбами, серед яких і картина «Вечорниці». Відображена весела сцена із життя звичайних селян з веселощами, життєрадісними епізодами. Зображені Рєпіним в етюдах та малюнках духовна сила, зовнішня краса – це і є його прояв глибокої поваги до простого народу.
За народними традиціями на вечорниці українські хлопці та дівчата починали збиратися вже після свята Святого Миколая. Кожного вечора молодь сходилася до найманої хати самотньої сільської жінки – вдови чи то «солдатки», або ж це було бездітне подружжя. Приміщення для вечорниць завжди винаймали дівчата, за нього вони ніколи не платили грішми, як правило це був пшеничний хліб, пшоно, борошно, полотно…господиню хати молодь величала паніматкою, її поважали і слухалися. Першими на вечорниці приходили дівчата й відразу сідали за якусь роботу: пряли починки, шили сорочки, вишивали рушники собі на придане. З приходом хлопців будь – яка робота ставала майже неможливою. Саме тоді й починалися справжні гуляння та веселощі.Молодь жартувала, парубки залицялися до дівчат, розповідали всілякі небилиці, співали пісні, танцювали аж до світанку – «перших півнів» (інша назва вечорниць - досвітки).
Як згадував сам художник основна робота по «Вечорницях» була написане саме в Качанівці. Художник збирав матеріали по сусідніх селах Власівка, Парафіївка. Етюди стали невичерпним матеріалом до жанрового твору на народну тематику. До цієї картини художником був написаний ряд етюдів, жіночих образів: «Євдоха Гусарівна», «Дівчина», «Українська селянка». Рєпін захоплювався образами українських дівчат, манерою зачісок, прикрас, головних уборів, одягу. Він говорив: «Тільки малоросіянки і парижанки вміли одягатися зі смаком! … А які дукати, намиста…Головні пов'язки, квіти!!! А які обличчя!!!». В манері написання етюдів художник виконує м'які, плавні, округлі лінії обличчя, високі дуги брів, ледь помітні усміхнені вуста. Цим він намагався передати внутрішню красу, доброту, колорит українських дівчат.
У чоловічих образах автор картини детально передає національні риси обличчя, мужність, характер українських чоловіків. Серед них: «Андрій Кот», (садівник Тарновського), «Юхим Самусь», «Нечипор Коваль», «Василь Баран», «Український християнин», «Селянин із села Парафіївки». На всіх цих роботах є авторський напис художника, датування та прізвища людей, які зображені на етюдах. Такі прізвища й сьогодні зустрічаються в навколишніх селах Качанівки.
Картина «Вечорниці» по заслузі була оцінена П. Третьяковим, він придбав її для своєї колекції. Критик-мистецтвознавець І. Грабар вважав, що ця картина у живописному відношенні є для Рєпіна новим кроком уперед. Надзвичайна майстерність, широта і свобода, з якою написані «Вечорниці», вирізняє полотно з – поміж інших творів, написаних у той час.
До пейзажних робіт в Качанівці відносяться два полотна «Алея в парку» та «Мальви». Ще з дитинства українські мотиви пронизують життя і творчість І. Ю. Рєпіна. Його творчість увібрала в себе яскраву палітру фарб української природи. Цікавий випадок із дитинства майбутнього художника: він розмалював мальвами, півоніями та соняшниками стіни хати, в якій жила дівчина Тронька, в яку він був закоханий. Мати дівчини страшенно розлютилась, змусила все стерти, але потім попросила залишити один соняшник: «Як живий, будь він неладний, нехай росте, може насіння буде». Зі сказаного вище можна лишень уявити, з якою точністю була передана краса квітів.
Талант І.Рєпіна вирізнявся надзвичайною індивідуальністю, гнучкістю і креативністю водночас. Він досягнув недосяжних вершин мистецтва свого часу в жанровому живописі, зокрема, у портреті, картинах героїко-революційної та національної тематики. Світоглядні позиції вираження національної душі людини та лицарського духу в історії виступають першорядними в творах І.Рєпіна.
Безумовно, Рєпін залишив по собі значний слід в історії українського живопису, і, відповідно, помітну роль у цьому відіграла Качанівка.
Катерина Кравченко,
старший науковий співробітник НІКЗ "Качанівка".
 |  |  |  |  |
| Автопортрет. 1878р. Полотно, олія. | Рєпін І. Ю. Запорожці пишуть листа турецькому султану. 1880-1891 рр. | Рєпін І. Ю. Гетьман. 1880-ті рр. | Рєпін І. Ю. Вечорниці. 1881 р. Полотно, олія. | Рєпін І. Ю. Вася Тарновський. 1880 р. Папір, олівець, туш. |
