ВИДАТНИЙ УЧЕНИЙ, ПРОСВІТИТЕЛЬ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст. М. О. МАКСИМОВИЧ
(до 220-ї річниці від дня народження)
Михайло Олександрович Максимович - видатний український вчений-енциклопедист, фольклорист, етнограф, історик, ботанік, філолог і поет. Різнобічність і творча обдарованість Михайла Олександровича, його вільне володіння давніми і сучасними мовами вражали і дивували його сучасників. Тому й недивно, що саме йому випала честь стати організатором і першим ректором Київського університету Святого Володимира.
Михайло Максимович народився 3 вересня 1804 року на хуторі Тимківщиці (тепер - с. Богуславець) Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер - Черкаської обл..) в сім"ї маломаєтних дворян. Батько походив із військовослужбовців, переймався архітектурою. Його предки у ХVII-XVIII столітті займали високі посади в козацькому війську, зокрема, Самійло Величко згадує про переяславського знатного військового товариша Василя Максимовича. Мати, Глікерія Федорівна Тимківська, мала п'ятьох братів і двох сестер. Усі брати отримали університетську освіту, а двоє з них (Ілля та Роман) – були професорами. Ілля Тимківський – доктор права та філософії Харківського університету, а Роман – викладач грецької та римської словесності у Московському університеті. Під впливом дядьків по матері і виховувався Михайло Максимович.
Початкову освіту Михайло здобув у церковнопарафіяльній школі Благовіщенського жіночого монастиря в Золотоноші (до 1911 р.). Тут він вивчив грамоту, часословець і псалтир. Згодом навчався у свого дядька І. Ф. Тимківського в маєтку Туранівцях початкових наук і латині. Саме дядько й "заронив у душу хлопчика перші зерна любові до філософії та взагалі до науки".
Наприкінці 1812 р. Михайла віддали до Новгород-Сіверської гімназії, засновником якої був Ілля Тимківський, а директором – його тесть, статський радник І. І. Халанський. Тут він серйозно захопився природничими науками, зокрема, ботанікою, ознайомився з творчістю М. В. Ломоносова, В. А. Жуковського, Г. Р. Державіна.
1819 року М. О. Максимович закінчує гімназійний курс і на публічному екзамені проголошує промову про історію освіти. Цього ж року він переїжджає до Москви до свого дядька Р. Ф. Тимківського. Вищу освіту племінникові допомагають здобути Роман Федорович та інший дядько – Єгор Федорович, чиновник Міністерства закордонних справ. У 1819 році Михайла зараховують "казеннокоштним" студентом словесного (філологічного) відділення Московського університету, а через два роки він переходить на природничо-математичний факультет, згодом починає відвідувати ще й заняття з медицини.
У ці роки виявилося наукове обдарування юнака, а захоплення природничими науками в гімназії та під час навчання в університеті переросло в справжнє покликання.
У 1823 р. по закінченні природничого відділення Максимовича залишили при університеті для наукової та викладацької роботи в галузі ботаніки. Спочатку він працює в бібліотеці університету, університетському гербарії. Молодий учений багато часу віддавав також педагогічній діяльності: читав курси господарської ботаніки і садівництва у Землеробській школі, курс природознавчої історії в університетському "шляхетному пансіоні", курс ботаніки в університеті. Його лекції вирізнялися науковою ґрунтовністю і новаторством, новітністю філософських ідей і висновків. Читаючи лекції з ботаніки , він у 1827 р. захистив дисертацію на тему " Про системи рослинного царства", де продовжив роботу, почату ще у XVIII ст. Карлом Ліннеєм. Результати своїх досліджень він оприлюднив у двотомнику "Основи Ботаніки" (1828-1831), першій виданій науковій праці такого роду. В тому ж таки 1827 р. Максимович видав одну з перших збірок українських народних пісень, певна частина з яких, слід гадати, була зібрана ним ще до вступу в університет. Услід за цим (1833 р.) він опублікував популярну, розраховану на широкий читацький загал, книгу з природознавства. Тоді ж Максимович, ще не досягнувши тридцятирічного віку, був затверджений у званні професора й обійняв посаду завідувача кафедри ботаніки в університеті.
Проте наукові інтереси молодого вченого аж ніяк не обмежувалися ботанікою. Він ґрунтовно опановує й інші природничі науки, зокрема, зоологію, фізику і хімію. При цьому саму природу прагне зрозуміти загалом, на рівні філософського осмислення. В ідейному плані Максимович сформувався під впливом професора філософії, шеллінгіанця М. Павлова, який, у свою чергу, був учнем фіхтеанця з Харківського університету І. Б. Шада ( саме він приніс до нас захоплення німецькою класичною філософією).
Народжений і вихований в Украйні, М. О. Максимович увібрав у себе основні риси ментальності рідного народу. Він нерідко зазнавав переслідувань за своє неприховане "малоросійство". Туга за Батьківщиною особливо зросла після смерті матері (1829 р). Переїзд до України став реальністю після відкриття в Києві університету. З 1834 р. учений працює на посаді завідувача кафедри словесності й декана історико-філологічного факультету, а в жовтні – ректором університету Св. Володимира. За короткий час ректорства (півтора року) він зробив багато для організації навчання в новоствореному навчальному закладі, який не мав власного приміщення, видавничої бази, належної кількості лабораторій, підручників і наочних посібників.
Просвітитель прагнув втілити в життя свій план удосконалення освіти в країні. Суть цього задуму полягала в розширенні можливостей щодо отримання освіти всіма без винятку верствами населення. Обо'язковою умовою була відміна тілесних покарань. Важливим пунктом – усіляке сприяння розвиткові української науки, в тому числі історії, мовознавства, а також, етнографії, фольклористики та ін.. Максимович мав намір укласти український словник, видати нове зібрання українських пісень, підготувати українську енциклопедію.
Попечитель Київського навчального округу, відставний військовий фон Брадке постійно переслідував Михайла Олександровича. Нервове напруження і перевантаженість роботою вплинули на здоров!я вченого, який і так часто хворів. І в середині грудня 1835 р. йому довелося відмовитися від ректорства. Проте ще впродовж десятиріччя він викладав в університеті філологію.
Стан здоров'я Максимовича так погіршився, що він "ледве пересував ноги, а лівим оком міг читати тільки через збільшувальне скло", тому 30 вересня 1840 р. змушений був звернутися до університетської ради з проханням звільнити його від служби "з наданням пожиттєвої пенсії". У 1841 р., діставши пенсійний атестат, виїхав на хутір Михайлова Гора (поблизу с. Прохорівки на Черкащині), де півтора роки жив "затворником", не читаючи і не пишучи. Коли здоров'я трохи поліпшилося, повернувся до наукової роботи, їздив до Києва та інших міст, працював в архівах і бібліотеках, публікував статті.
29 травня 1843 р. новий попечитель Київського навчального округу С. І. Давидов надіслав відставному професорові М. О. Максимовичу листа з проханням продовжити викладання в університеті. Вчений погодився викладати історію словесності (три півторагодинні лекції на тиждень). Але Михайло Олександрович не лише викладав теорію словесності, а й дбав про творчий розвиток своїх студентів. Він опікувався студентськими роботами – і студіями з естетики, з етики, і пройнятими духом німецької класичної філософії історичними розвідками, й поетичними спробами, белетристикою.
У липні 1845 р. його погодинна лекційна робота припинилася. На знак незгоди з політикою царизму він виходить у відставку з посади завідувача кафедри словесності. А в 1846 р. стан здоров'я змушує його остаточно виїхати на свій хутір Михайлова Гора.
М. О. Максимович хоч і походив із зубожілих дворян, власне поміщиком і не був. Він усе життя заробляв собі на хліб нелегкою працею викладача і вченого. Облаштувавшись на своєму хуторі, Михайло Олександрович з навколишніми поміщиками не товаришував, почуваючи себе чужим у їхньому колі. Усім своїм єством він тягнувся до простого трудящого люду, любив його за щирість, сердечність і талановитість, глибоко співчуваючи тяжкій долі покріпаченого селянства.
Навесні 1853 року Михайло Максимович одружився на Марії Василівні Товбич, дочці небагатого поміщика. У них народилося двоє дітей – син Олексій (юрист, член окружного суду) і дочка Ольга (педагог).
Знаменного 1859 р. М. О. Максимович видав перший номер альманаху "Українець", в якому вміщено багато матеріалів з історії України. То ж року на хутір Михайлова Гора приїжджає Тарас Григорович Шевченко, який написав там портрет Михайла Олександровича та його дружини Марії Василівни. А у серпні-вересні того ж 1859 р. Максимович на запрошення В. В. Тарновського (старшого) побував у Качанівці. З господарем садиби його познайомив М. В. Гоголь. Обставини перебування вченого в Качанівці невідомі, як, до речі, і термін проживання його в садибі. Та все ж про перебування М. О. Максимовича в Качанівці свідчить його автограф в сімейному альбомі Тарновських і, ймовірно, відвідував помістя не один раз.
Ще в 1835 році М. Максимович, йдучи назустріч побажанню свого друга (Гоголя), запросив В. В. Тарновського ад'юнктом по кафедрі словесності в Київському університеті. Але, незважаючи, на бажання Максимовича, попечитель Київського навчального округу не затвердив кандидатуру В. В. Тарновського.
Як велике особисте і всенародне горе, сприйняв М. О. Максимович смерть Т. Г. Шевченка. Брав участь у похороні поета в Каневі. Написав і прочитав над могилою вірш, у якому високо оцінив роль Кобзаря в історії України. Згодом присвятив йому ще кілька поезій. У спогадах відмічав, що Тарас Григорович "був чудесним співаком і разом з тим новим творцем народних українських пісень".
Помер Михайло Олександрович на 69 році життя 22 листопада 1873 року і похований біля хутора Михайлова Гора. На його могилі було споруджено високий кам'яний надгробок, а колеги й шанувальники в Києві видали зібрання творів у трьох томах. Працюючи в багатьох галузях науки, М. О Максимович був видатним прогресивним істориком і етнографом, визначним ученим і мислителем як за багатогранністю обдарування, так і за енциклопедичними знаннями.
Дослідники творчої спадщини Максимовича називають його "українським Ломоносовим", людиною "універсальних інтересів", яка прожила інтенсивне, багатогранне життя, мала "всеєвропейське визнання", залишилася в народній пам'яті "нащадком козацького роду", "діячем доби Відродження", вченим, патріотом, який підніс українську науку на рівень найкращих світових досягнень. Спадщина М. О. Максимовича і в наш час цікавить дослідників різних напрямів та профілів: філософів і педагогів, істориків і журналістів, філологів і психологів та багатьох інших представників інтелігенції.
Наталія Пальчиковська,
старша наукова співробітниця відділу науково-дослідної роботи НІКЗ "Качанівка".
|
