По одежі стрічають…
Як відомо, людину найбільше цінують за її розум і людські якості. Однак, перше знайомство з будь - якою персоною починається з того, яке зовнішнє враження вона справила на співрозмовника. В цьому все видається важливим: охайність, сучасність і доречність одягу; зачіска, руки, взуття, запах, аксесуари. Одяг може свідчити про матеріальні статки, наявність смаку і творчі здібності. Ще до того, як людина почне говорити, ми вже маємо про неї першу інформацію, що допоможе краще пізнати особу.
Сьогодні одяг – це не просто засіб захисту від холоду або спеки, а спосіб самовираження та демонстрації належності до певної культури.
Історія одягу сягає корінням у глибоку давнину. Протягом століть вона еволюціонувала разом із суспільством, відображаючи зміни в культурі, технологіях і звичайно, моді.
Первісні люди, які жили на планеті сотні і десятки тисяч років тому, використовували листя дерев, траву та кору для захисту свого тіла. Але з часом вони почали шукати більш ефективні способи покривати себе. Першим значним кроком у розвитку одягу стало використання тканин. Тканинний одяг з’явився у пізньому кам’яному віці, відомому як неоліт, і став значним досягненням для наших предків. Винахід ткацького верстата став ключовим моментом у виробництві тканини. Ткацтво стало популярним ремеслом, громади спеціалізувалися на виробництві тканини, обмінюючись своїми виробами з іншими громадами.
У період Середньовіччя одяг став дедалі більш складним та вишуканим.
У ХІІ столітті, готичний період, з’явився довгий одяг зі шлейфом, плаття щільно облягали зону декольте. Рукави також мали характерну форму: вони або сильно розширювалися від плеча до зап’ястя, або були дуже вузькими.
Епоха Відродження, яка розпочалася в ХІV ст., принесла значні зміни в моду. Мода стала більш індивідуальною і центр моди перемістився до Італії. Одяг Відродження вирізнявся вишуканим оздобленням, вишивкою та використанням розкішних тканин. Саме в цей час спідниця відокремилася від ліфа, що стало значним кроком у дизайні одягу.
Чоловічий одяг епохи Відродження був приталеним та елегантним. Чоловіки носили довгі куртки або жакети. Штани були облягаючими і часто з вишивкою або стрічками.
У ХVІІ столітті Франція стала законодавицею моди, і це було пов’язано з впливом короля Людовіка ХІV. Стиль бароко, який панував у цей період, вирізнявся урочистістю, пишністю та величністю. Жіночий одяг мав контрастні форми: пишна спідниця, що нагадувала купол, поєднувалася з дуже струнким станом. Для виготовлення одягу використовували такі тканини як атлас, оксамит, парча. Одяг прикрашали бантиками, стрічками та мереживами. Чоловічий одяг періоду бароко був не таким пишним.
У період із 1730 до 1750 року з’явився новий стиль як у мистецтві, так і в одязі – рококо. Оздоблення залишилося важливим елементом одягу цього періоду. У моду ввійшли сукні на корсеті та спідниці з тієї самої тканини, відкриті спереду. Такі сукні називали «французькими» і носили їх як парадні вбрання. Популярним елементом суконь стилю рококо було декольте у формі серця, яке підкреслювало груди та плечі.
Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття з’явився стиль ампір, який характеризувався жорстким ліфом та прикритими руками, які ховали під шарфами, хустками та шляпами. Тканини прикрашали масивними античними орнаментами, а сукні знатних дам оздоблювали золотими нитками. Жіночий одяг цього стилю характеризувався великою кількістю декоративних елементів таких як рюші, волани, драпіровки, вишивки. Декольте було часто в формі V або квадратними, відкриті плечі та шия. Рукава були короткими або три чверті часто з пишними манжетами. Чоловічий одяг стилю ампір також був елегантним і приталеним. Чоловіки носили жустокор – приталений жакет, який підкреслював фігуру. Штани були облягаючими та часто прикрашалися вишивкою або стрічками. Верхній одяг включав довгі пальта або мантії, оздоблені хутром.
Стиль ампір віддавав перевагу легким, м’яким тканинам, таким як шовк, муслін, батист.
Романтизм виник ХVІІІ ст. і тривав до середини ХІХ століття. Жіночий одяг цього періоду був відомий своєю жіночністю та м’якістю. Сукні мали м’які плавні лінії та часто прикрашалися воланами, рюшами та мереживами. Популярним елементом були високі коміри, які підкреслювали шию і плечі. Спідниці стали довгими та більш вузькими. Чоловічий одяг періоду романтизму став більш вільним і комфортним. Тоді носили довгі і м’які куртки або жекети, які називалися «френч». Штани стали широкими і комфортнішими.
Наприкінці ХІХ століття в моді відбулися значні зміни. Пояс суконь піднявся вище талії, а довжина спідниць сягала щиколоток.
Із початком промислової революції в ХІХ ст. мода стала більш доступною для широких мас. Одяг став простішим у виробництві. Це призвело до появи масової моди. У цей період з’являються стилі одягу, які залишаються і досі.
Існує безліч критеріїв класифікації одягу.
За статевими ознаками:
- чоловічий,
- жіночий,
- дитячий,
- для новонароджених.
По функціональному призначенні – одяг буває:
- домашній,
- повсякденний,
- ошатний,
- траурний,
- офіційний,
- робочий,
- професійний.
Види одягу залежать і від сезону: літній, демісезонний, зимній.
Тепер простежимо, чи дотримувалися моди одягу господарі славнозвісної Качанівської садиби.
Один з перших власників Качанівської садиби, генерал-фельдмаршал, полководець, військовий теоретик Петро Олександрович Рум’янцев, носив військовий мундир того часу. Про це ми можемо дізнатися з його прижиттєвих портретів.
Потім ми бачимо портрети Григорія Степановича І Ганни Дмитрівни Тарновських.
Чоловіки цього періоду носили білосніжну льняну сорочку. Важливим елементом сорочки був високий білий крохмальний комір із цупкими кутами, що виступали над краваткою. Краватку робили із косої смужки шовкової тканини, або складеної по діагоналі атласної хустки, широкою частиною якої охоплювали шию, зв’язуючи кінці бантом. Домінанту опуклої лінії грудей підкреслювали за допомогою особливої конструкції жилета, горизонтальний зріз якого по лінії талії стягували спеціальним поясом із пряжкою. Жилети шили із строкатої парчі із застібкою на один ряд дрібних гудзиків і шалеподібними бортами. До вечірнього наряду носили відразу два жилети. Модні брюки значно розширювали у стегнах, стягуючи надлишок тканини м’якими зборками на талії. Також у гардероб входив сюртук, який шили різко у талію з широкими полами до коліна з розрізом по спинці.
В жіночому одязі з’явилася блуза; лінії талії стискали корсетом, широкі рукава посилювали контраст з вузькою талією. Збільшувалося декольте, відкривалися і оголювалися плечі. З’являються складні зачіски, спостерігається захоплення коштовностями.
Лев Жемчужніков відвідав Григорія Степановича Тарновського влітку 1852 року і так описує одяг господаря: « Григорій Степанович був одягнений в коротку курточку з безліччю гудзиків, на яких висів кисет із тютюном і люлька в бісері і бурштинах…». На другий день: «Григорій Степанович був у тій самій оригінальній курточці з кисетом і люлькою, у шароварах і черевиках.»
В середині 19 століття господарями Качанівської садиби були Василь Васильович Тарновський(старший) і Людмила Володимирівна Тарновська. З портретів господарів ми бачимо, що одяг змінюється. Сорочка чоловіча стає зручнішою. Жилет став довшим. Брюки стали об’ємнішими. Їх шили з тієї тканини, що і верх костюма, іноді прокладаючи по боковому шву лампаси. Разом з одноколірними брюками та жилетом він став основою класичного чоловічого костюма – трійки, що існує до нашого часу. Галстуки змінюються з бантів на стрічковий варіант.
Жіночий костюм цього періоду ставав демонстрацією благополуччя чоловіка. Характерною ознакою сукні 1840-1860 р.р. став щільно облягаючий фігуру ліф з глибоким декольте. Низько спущена пройма ліфа підкреслювала м’яку похилу лінію плечей. Об’єм рукавів став більш природним. Пишна форма верхньої спідниці утворювалася закладанням глибокими складками прямого некроєного полотнища тканини.
В другій половині ХІХ століття Качанівська садиба переходить у спадок Василю Васильовичу(молодшому) від батька. Тарновський(молодший) щиро любив все українське. Замолоду його приваблював яскравий, мальовничий народний стрій і він його носив, віддаючи йому перевагу перед загальноприйнятим, в якому почувався якось ніяково. Марко Вовчок у своєму листі до чоловіка описує свою зустріч з молодими Тарновським: «Бачила Василька Тарновського у синіх шароварах, в сорочці вишиваній і в чемерці, привітав нас любенько». Коли Василь Васильович зібрався одружуватися, то неодмінно хотів вінчатися в народному строї. В народний одяг мала вбратися і його красуня-наречена. Тільки протест батька нареченої і манірних її тіток, змусили дядька, згнітивши серце, відмовитися від цієї думки. Але свою наречену він увінчав двома портретами – художників К.О.Трутовського і О.М.Рокачевського, де вона вбрана в українській одяг.
Також є спогади про вбрання Василя Васильовича Тарновського(молодшого) і в Михайла Володимировича Тарновського: «У селі до старості він ходив не інакше, як у вишитій українській сорочці( за старовинними малюнками), в шароварах і високих чоботях. Замість пальта носив кобеняк, влітку легкий, взимку теплий, який застібався біля комірця дорогою, всипаною коштовним камінням, старовинною пряжкою. З кобеняком він не розлучався і в місті». Носив Василь Васильович і плащі-накидки.
Панська сорочка того часу шилася з тонкого полотна. За кроєм була близько до народної, відрізнялася від неї лише формою коміра, гатунком тканини, оздобленням. Сорочка заправлялася у досить широкі суконні, шовкові або оксамитові шаровари. На сорочку вдягався дорогий жупан, підперізувався поясом.
Який одяг носили діти Василя Васильовича і Софії Василівни Тарновських ми можемо побачити на картині Миколи Бодаревського «Останні ягоди» 1886 р. Стара пані, Людмила Володимирівна, на веранді варить варення, поряд стоять з блюдечками в руках онуки – семирічна Соня і п’ятирічний Петрусь. Маленький Петрусь, відповідно до тогочасного звичаю, одягнений у коротке платтячко, як дівчинка. На кінець ХІХ початку ХХ століття господарями Качанівської садиби стає родина цукрового магната Павла Івановича Харитоненка. На цей період характерним стає стиль модерн.
Оглянемо портрети господарів.
Основним типом буденного чоловічого одягу стала піджачна трійка. Подовжені двобортні піджаки до неї шили з чорного, синього, темно-сірого крепу, бостону, шевйоти. Лацкани піджаків були досить широкими. Рукави робили такої довжини, щоб крохмальні манжети сорочки виглядали на кілька сантиметрів. Брюки шили широкими та без запрасованої стрічки.
Залишався популярним сюртук, який шили тільки чорного кольору. Брюки до сюртучного костюма шилися без манжет.
Основним парадним одягом був фрачний костюм. Із фраком дозволялося носити ордени. Шили костюм тільки з чорного кольору. Фрачний жилет шився з білого шовкового піке в тонкий малюнок. При фраку носили краватку – метелик.
Поступово з’явився смокінг.
Жіночий одяг кін. ХІХ століття – s-подібний силует жіночого плаття, що підкреслював гнучкість тонкої талії шляхом формування виступаючого вперед бюсту та пишної задньої частини. Рафінованість силуету підкреслювали звивистою лінією недбало накинутих на плечі довгих хутряних або страусових боа. Витонченість форм костюма доповнювали вишуканою кольоровою гамою із пастельними відтінками бірюзового, перлово-рожевого, стального, фіалкового, лимонного, бузкового.
Щедрість природних форм віддзеркалювалось у багатстві складових гардеробу модної дами: сукні вранішні та вечірні, до чаю та візитів, наряд прогулянковий та домашній. Жінка вищого світу за етикетом повинна була міняти сукні сім-вісім разів на день.
Олена Павлівна Харитоненко стежила за своєю зовнішністю: свої сукні та інший одяг замовляла у кращих вітчизняних та закордонних майстернях. Модельєром сестер Олени і Наталії Харитоненків був Леон Бакст, який писав статті про мистецтво, був дизайнером одягу, ювелірних виробів, розробляв малюнки для тканини масового виробництва.
Отже, господарі садиби були багатими і впливовими дворянами, і одягалися в кращих салонах Києва, Москви, Петербурга. Звичайно ж, дотримувалися модних тенденцій часу, в якому вони жили.
Історія розвитку одягу з найдавніших часів до наших днів є дзеркалом, в якому відображається вся історія людства.
Валентина Фабриченко, організатор екскурсій НІКЗ "Качанівка".
Сьогодні одяг – це не просто засіб захисту від холоду або спеки, а спосіб самовираження та демонстрації належності до певної культури.
Історія одягу сягає корінням у глибоку давнину. Протягом століть вона еволюціонувала разом із суспільством, відображаючи зміни в культурі, технологіях і звичайно, моді.
Первісні люди, які жили на планеті сотні і десятки тисяч років тому, використовували листя дерев, траву та кору для захисту свого тіла. Але з часом вони почали шукати більш ефективні способи покривати себе. Першим значним кроком у розвитку одягу стало використання тканин. Тканинний одяг з’явився у пізньому кам’яному віці, відомому як неоліт, і став значним досягненням для наших предків. Винахід ткацького верстата став ключовим моментом у виробництві тканини. Ткацтво стало популярним ремеслом, громади спеціалізувалися на виробництві тканини, обмінюючись своїми виробами з іншими громадами.
У період Середньовіччя одяг став дедалі більш складним та вишуканим.
У ХІІ столітті, готичний період, з’явився довгий одяг зі шлейфом, плаття щільно облягали зону декольте. Рукави також мали характерну форму: вони або сильно розширювалися від плеча до зап’ястя, або були дуже вузькими.
Епоха Відродження, яка розпочалася в ХІV ст., принесла значні зміни в моду. Мода стала більш індивідуальною і центр моди перемістився до Італії. Одяг Відродження вирізнявся вишуканим оздобленням, вишивкою та використанням розкішних тканин. Саме в цей час спідниця відокремилася від ліфа, що стало значним кроком у дизайні одягу.
Чоловічий одяг епохи Відродження був приталеним та елегантним. Чоловіки носили довгі куртки або жакети. Штани були облягаючими і часто з вишивкою або стрічками.
У ХVІІ столітті Франція стала законодавицею моди, і це було пов’язано з впливом короля Людовіка ХІV. Стиль бароко, який панував у цей період, вирізнявся урочистістю, пишністю та величністю. Жіночий одяг мав контрастні форми: пишна спідниця, що нагадувала купол, поєднувалася з дуже струнким станом. Для виготовлення одягу використовували такі тканини як атлас, оксамит, парча. Одяг прикрашали бантиками, стрічками та мереживами. Чоловічий одяг періоду бароко був не таким пишним.
У період із 1730 до 1750 року з’явився новий стиль як у мистецтві, так і в одязі – рококо. Оздоблення залишилося важливим елементом одягу цього періоду. У моду ввійшли сукні на корсеті та спідниці з тієї самої тканини, відкриті спереду. Такі сукні називали «французькими» і носили їх як парадні вбрання. Популярним елементом суконь стилю рококо було декольте у формі серця, яке підкреслювало груди та плечі.
Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття з’явився стиль ампір, який характеризувався жорстким ліфом та прикритими руками, які ховали під шарфами, хустками та шляпами. Тканини прикрашали масивними античними орнаментами, а сукні знатних дам оздоблювали золотими нитками. Жіночий одяг цього стилю характеризувався великою кількістю декоративних елементів таких як рюші, волани, драпіровки, вишивки. Декольте було часто в формі V або квадратними, відкриті плечі та шия. Рукава були короткими або три чверті часто з пишними манжетами. Чоловічий одяг стилю ампір також був елегантним і приталеним. Чоловіки носили жустокор – приталений жакет, який підкреслював фігуру. Штани були облягаючими та часто прикрашалися вишивкою або стрічками. Верхній одяг включав довгі пальта або мантії, оздоблені хутром.
Стиль ампір віддавав перевагу легким, м’яким тканинам, таким як шовк, муслін, батист.
Романтизм виник ХVІІІ ст. і тривав до середини ХІХ століття. Жіночий одяг цього періоду був відомий своєю жіночністю та м’якістю. Сукні мали м’які плавні лінії та часто прикрашалися воланами, рюшами та мереживами. Популярним елементом були високі коміри, які підкреслювали шию і плечі. Спідниці стали довгими та більш вузькими. Чоловічий одяг періоду романтизму став більш вільним і комфортним. Тоді носили довгі і м’які куртки або жекети, які називалися «френч». Штани стали широкими і комфортнішими.
Наприкінці ХІХ століття в моді відбулися значні зміни. Пояс суконь піднявся вище талії, а довжина спідниць сягала щиколоток.
Із початком промислової революції в ХІХ ст. мода стала більш доступною для широких мас. Одяг став простішим у виробництві. Це призвело до появи масової моди. У цей період з’являються стилі одягу, які залишаються і досі.
Існує безліч критеріїв класифікації одягу.
За статевими ознаками:
- чоловічий,
- жіночий,
- дитячий,
- для новонароджених.
По функціональному призначенні – одяг буває:
- домашній,
- повсякденний,
- ошатний,
- траурний,
- офіційний,
- робочий,
- професійний.
Види одягу залежать і від сезону: літній, демісезонний, зимній.
Тепер простежимо, чи дотримувалися моди одягу господарі славнозвісної Качанівської садиби.
Один з перших власників Качанівської садиби, генерал-фельдмаршал, полководець, військовий теоретик Петро Олександрович Рум’янцев, носив військовий мундир того часу. Про це ми можемо дізнатися з його прижиттєвих портретів.
Потім ми бачимо портрети Григорія Степановича І Ганни Дмитрівни Тарновських.
Чоловіки цього періоду носили білосніжну льняну сорочку. Важливим елементом сорочки був високий білий крохмальний комір із цупкими кутами, що виступали над краваткою. Краватку робили із косої смужки шовкової тканини, або складеної по діагоналі атласної хустки, широкою частиною якої охоплювали шию, зв’язуючи кінці бантом. Домінанту опуклої лінії грудей підкреслювали за допомогою особливої конструкції жилета, горизонтальний зріз якого по лінії талії стягували спеціальним поясом із пряжкою. Жилети шили із строкатої парчі із застібкою на один ряд дрібних гудзиків і шалеподібними бортами. До вечірнього наряду носили відразу два жилети. Модні брюки значно розширювали у стегнах, стягуючи надлишок тканини м’якими зборками на талії. Також у гардероб входив сюртук, який шили різко у талію з широкими полами до коліна з розрізом по спинці.
В жіночому одязі з’явилася блуза; лінії талії стискали корсетом, широкі рукава посилювали контраст з вузькою талією. Збільшувалося декольте, відкривалися і оголювалися плечі. З’являються складні зачіски, спостерігається захоплення коштовностями.
Лев Жемчужніков відвідав Григорія Степановича Тарновського влітку 1852 року і так описує одяг господаря: « Григорій Степанович був одягнений в коротку курточку з безліччю гудзиків, на яких висів кисет із тютюном і люлька в бісері і бурштинах…». На другий день: «Григорій Степанович був у тій самій оригінальній курточці з кисетом і люлькою, у шароварах і черевиках.»
В середині 19 століття господарями Качанівської садиби були Василь Васильович Тарновський(старший) і Людмила Володимирівна Тарновська. З портретів господарів ми бачимо, що одяг змінюється. Сорочка чоловіча стає зручнішою. Жилет став довшим. Брюки стали об’ємнішими. Їх шили з тієї тканини, що і верх костюма, іноді прокладаючи по боковому шву лампаси. Разом з одноколірними брюками та жилетом він став основою класичного чоловічого костюма – трійки, що існує до нашого часу. Галстуки змінюються з бантів на стрічковий варіант.
Жіночий костюм цього періоду ставав демонстрацією благополуччя чоловіка. Характерною ознакою сукні 1840-1860 р.р. став щільно облягаючий фігуру ліф з глибоким декольте. Низько спущена пройма ліфа підкреслювала м’яку похилу лінію плечей. Об’єм рукавів став більш природним. Пишна форма верхньої спідниці утворювалася закладанням глибокими складками прямого некроєного полотнища тканини.
В другій половині ХІХ століття Качанівська садиба переходить у спадок Василю Васильовичу(молодшому) від батька. Тарновський(молодший) щиро любив все українське. Замолоду його приваблював яскравий, мальовничий народний стрій і він його носив, віддаючи йому перевагу перед загальноприйнятим, в якому почувався якось ніяково. Марко Вовчок у своєму листі до чоловіка описує свою зустріч з молодими Тарновським: «Бачила Василька Тарновського у синіх шароварах, в сорочці вишиваній і в чемерці, привітав нас любенько». Коли Василь Васильович зібрався одружуватися, то неодмінно хотів вінчатися в народному строї. В народний одяг мала вбратися і його красуня-наречена. Тільки протест батька нареченої і манірних її тіток, змусили дядька, згнітивши серце, відмовитися від цієї думки. Але свою наречену він увінчав двома портретами – художників К.О.Трутовського і О.М.Рокачевського, де вона вбрана в українській одяг.
Також є спогади про вбрання Василя Васильовича Тарновського(молодшого) і в Михайла Володимировича Тарновського: «У селі до старості він ходив не інакше, як у вишитій українській сорочці( за старовинними малюнками), в шароварах і високих чоботях. Замість пальта носив кобеняк, влітку легкий, взимку теплий, який застібався біля комірця дорогою, всипаною коштовним камінням, старовинною пряжкою. З кобеняком він не розлучався і в місті». Носив Василь Васильович і плащі-накидки.
Панська сорочка того часу шилася з тонкого полотна. За кроєм була близько до народної, відрізнялася від неї лише формою коміра, гатунком тканини, оздобленням. Сорочка заправлялася у досить широкі суконні, шовкові або оксамитові шаровари. На сорочку вдягався дорогий жупан, підперізувався поясом.
Який одяг носили діти Василя Васильовича і Софії Василівни Тарновських ми можемо побачити на картині Миколи Бодаревського «Останні ягоди» 1886 р. Стара пані, Людмила Володимирівна, на веранді варить варення, поряд стоять з блюдечками в руках онуки – семирічна Соня і п’ятирічний Петрусь. Маленький Петрусь, відповідно до тогочасного звичаю, одягнений у коротке платтячко, як дівчинка. На кінець ХІХ початку ХХ століття господарями Качанівської садиби стає родина цукрового магната Павла Івановича Харитоненка. На цей період характерним стає стиль модерн.
Оглянемо портрети господарів.
Основним типом буденного чоловічого одягу стала піджачна трійка. Подовжені двобортні піджаки до неї шили з чорного, синього, темно-сірого крепу, бостону, шевйоти. Лацкани піджаків були досить широкими. Рукави робили такої довжини, щоб крохмальні манжети сорочки виглядали на кілька сантиметрів. Брюки шили широкими та без запрасованої стрічки.
Залишався популярним сюртук, який шили тільки чорного кольору. Брюки до сюртучного костюма шилися без манжет.
Основним парадним одягом був фрачний костюм. Із фраком дозволялося носити ордени. Шили костюм тільки з чорного кольору. Фрачний жилет шився з білого шовкового піке в тонкий малюнок. При фраку носили краватку – метелик.
Поступово з’явився смокінг.
Жіночий одяг кін. ХІХ століття – s-подібний силует жіночого плаття, що підкреслював гнучкість тонкої талії шляхом формування виступаючого вперед бюсту та пишної задньої частини. Рафінованість силуету підкреслювали звивистою лінією недбало накинутих на плечі довгих хутряних або страусових боа. Витонченість форм костюма доповнювали вишуканою кольоровою гамою із пастельними відтінками бірюзового, перлово-рожевого, стального, фіалкового, лимонного, бузкового.
Щедрість природних форм віддзеркалювалось у багатстві складових гардеробу модної дами: сукні вранішні та вечірні, до чаю та візитів, наряд прогулянковий та домашній. Жінка вищого світу за етикетом повинна була міняти сукні сім-вісім разів на день.
Олена Павлівна Харитоненко стежила за своєю зовнішністю: свої сукні та інший одяг замовляла у кращих вітчизняних та закордонних майстернях. Модельєром сестер Олени і Наталії Харитоненків був Леон Бакст, який писав статті про мистецтво, був дизайнером одягу, ювелірних виробів, розробляв малюнки для тканини масового виробництва.
Отже, господарі садиби були багатими і впливовими дворянами, і одягалися в кращих салонах Києва, Москви, Петербурга. Звичайно ж, дотримувалися модних тенденцій часу, в якому вони жили.
Історія розвитку одягу з найдавніших часів до наших днів є дзеркалом, в якому відображається вся історія людства.
Валентина Фабриченко, організатор екскурсій НІКЗ "Качанівка".
 |  |  |  |  |
