CТОРІНКИ ЖИТТЯ ВАСИЛЯ БІЛОЗЕРСЬКОГО
CТОРІНКИ ЖИТТЯ ВАСИЛЯ БІЛОЗЕРСЬКОГО
(до 200-річчя від дня народження)
Білозерський Василь Михайлович – політичний і культурний діяч, журналіст.
Народився у дворянській родині на хуторі Мотронівка (нині в межах села Оленівка, поблизу Борзни) у 1825 році. Батько, Михайло Васильович, вихованець Київської духовної академії, був борзнянським повітовим очільником дворянства. Мати, Мотрона Пилипівна (до шлюбу Силевич), дочка козацького сотника, з роду гетьмана України Павла Полуботка.
Михайло Васильович Білозерський у шлюбі з Мотроною Силевич мали дев’ять дітей (6 синів і 3 доньки): син Василь, донька Леся (Олександра) – майбутня дружина Пантелеймона Куліша, Микола – фольклорист, сини Олімпій і Олександр – вільнодумці та народники, Віктор – приятель Костомарова, донька Надія – дружина етнографа Симона-Номиса та мати письменниці Любові Яновської.
Родина Білозерських мешкала в Борзні, де мала декілька простих будиночків під солом’яною стріхою. Один з будиночків на території садиби був зайнятий під суд, де батько служив комісаром. За спогадами дітей, батьки жили побутом близьким до простого народу, в родині часто лунали українські пісні та народні перекази.
Після пожежі у родинній садибі Білозерських, вся сім’я перебирається жити на хутір, який Михайло Білозерський вирішив побудувати за чотири версти від Оленівки і за п’ять верст від Борзни. У дубовому лісі будується будинок і флігель. Так з’являється родовий хутір Мотронівка.
Василь Михайлович Білозерський початкову освіту здобув удома, першими його вчителями були мати, старша сестра Люба і кріпак Іван. Потім навчався у Борзні та Києві на історико-філологічному факультеті Київського університету Св.Володимира, який закінчив як кандидат із словесності.
Студентське середовище вплинуло на його інтереси та подальшу діяльність. Під час навчання він цікавиться історією східних слов’ян, збирає матеріал з історії України. Основні інтереси: козацькі часи, відносини між Україною і Росією, історія православної церкви.
Влітку 1842 року Дмитро Пильчиков знайомить Василя Білозерського з Пантелеймоном Кулішем, який стає наставником для Білозерського. На прохання Куліша він займався переписом його роману «Чорна рада». Знайомство з Кулішем зблизило Білозерського з Миколою Гулаком, Олександром Навроцьким та іншими представниками української інтелігенції. Вони брали участь у літературному гуртку, засновниками якого були Михайло Максимович та Пантелеймон Куліш.
Під час навчання Білозерський познайомився з Тарасом Шевченком у Києві, творчістю якого щиро захоплювався і здійснив переклади окремих його творів російською мовою.
Після закінчення університету отримав посаду вчителя у Петровському кадетському корпусі, в Полтаві. Разом з М.Гулаком та М.Костомаровим став засновником та активним учасником Кирило-Мефодіївського товариства. В Полтаві Білозерський намагався поширювати ідеї братства, активно листувався з П.Кулішем, М.Гулаком, О.Навроцьким та іншими однодумцями. Часто у літературних зібраннях в салоні Софії Капніст, доньки Василя Капніста, читає твори Т.Шевченка, уривки з «Чорної ради» П.Куліша.
Під час подорожі до Варшави, де перебував разом зі своєю сестрою Олександрою і П.Кулішем, його арештовують разом з П.Кулішем, по справі Кирило-Мефодіївського товариства. Це настільки вразило юну Білозерську, що невдовзі вона втратила в утробі дитину. Ця травма залишилася на все життя, бо вже ніколи родина Кулішів не могла мати дітей. З Варшави Білозерський був етапований до Петропавлівської фортеці у Петербурзі, яка була найбільшою політичною в’язницею в російській імперії. По закінченню слідства Білозерського вислали в Оленецьку губернію під наглядом поліції.
Білозерський отримав місце молодшого помічника в губернській канцелярії у Петрозаводську. Жандарми таємно стежили за ним і характеризували його як: «… лагідну, люб’язну людину, релігійність якої межує з фанатизмом…». В Петрозаводську Василя Михайловича призначають асесором губернського правління, пізніше він отримав чин титулярного радника.
Протягом всього часу заслання Білозерський неодноразово звертався за помилуванням. Листи про його помилування писали його мати і сестра та родичі по материнській лінії. Тільки в 1856 році Білозерський отримав дозвіл на переїзд до Петербурга, де отримав посаду радника в Петербурзькій управі благочення і став активним учасником місцевого гуртка українців.
Під час заслання до Петрозаводська Василь Білозерський одружився з Надією Ген. Її батько, німець за походженням Олександр Ген, був призначений губернським лісничим. Мати – Лідія Іванівна, уроджена Катеніна, походила з роду костромських дворян Катеніних. Надія Ген мала домашню освіту, знала декілька іноземних мов, з великою симпатією ставилася до його друзів та української громади.
В Петербурзі Василь Білозерський відновлює спілкування з друзями по Кирило-Мефодіївському братству – Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Тарасом Шевченком. З’явилася ідея українського часопису. Спочатку на роль головного редактора та видавця розглядався Куліш, але російські цензори не схвалили його кандидатуру. Часопис був на межі заборони. Тоді за справу затвердження нового видання взявся Василь Білозерський. Він обіймав посаду придворного радника та експедитора державної канцелярії, завдяки чому мав репутацію благонадійного, а також мав фінанси. Додаткові кошти на видання журналу Білозерському дав Микола Катенін, дядько дружини.
Журнал «Основа» за редакцією Василя Білозерського виходить з січня 1861 до жовтня 1862 року. В ньому друкувалися твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Марка Вовчка, Олександра Кониського, Івана Карпенка-Карого, Івана Нечуя-Левицького. Василь Михайлович вважав, що його часопис «зможе існувати лише тоді, коли об’єднає навколо себе всіх українців, зокрема українських поміщиків». Попри пожертви на видання Василя Васильовича Тарновського (молодшого) та Григорія Галагана, журнал не користувався попитом серед українських дворян через свою радикальність.
Внаслідок цього «Основа» зазнала збитків. Редакція була змушена постійно затримувати випуск чергових номерів, через що журнал повністю закрився до кінця року.
Після невдачі з виданням журналу Василь Білозерський став відходити від активної літературної діяльності. В 1864 – 1867 роках разом з Кулішем служив в установчому комітеті Царства польського у Варшаві, пізніше був директором Канцелярії урядового комітету Царства Польського, згодом перейшов на службу у справах судочинства.
У 1867 році подружжя Білозерських розлучається. Причиною стали вади Василя Білозерського який «… не вмів вести фінансові справи, був неорганізованим, не вмів розпоряджатися часом». Через це він не міг позбутися боргів, які додавалися через його пристрасть до картярства. Надія Білозерська пішла від нього з трьома дітьми. Знайомі ставили йому провину, що після розлучення він не підтримував своїх дітей матеріально. Їх вихованням займалися дядько дружини Микола Катенін та її мати Лідія Ген-Катеніна.
Василь Михайлович одружується вдруге – з полькою Єлизаветою Миколаївною Азанчевською. Скільки народилося дітей у подружжя невідомо. Родина Кулішів постійно їм надавала матеріальну допомогу, діти від цього шлюбу часто відпочивали на хуторі у Кулішів.
Коли В.М.Білозерський остаточно вийшов у відставку і переїхав до Петербурга, не відомо. Однак, зі спогадів його дітей від другого шлюбу відомо, що в 1880 -1890-х роках він жив у Петербурзі. У зв’язку з нестабільним матеріальним становищем діти від другого шлюбу не мали змоги доглядати Василя Михайловича. Було вирішено у 1898 році перевезти його до сестри Олександри Михайлівни Куліш на хутір Мотронівка: «Дорога тьотя! Завтра я з Татой їдемо в Харків, де відпочивши декілька днів їдемо до Вас… . Я дуже рада, що Тата вирішив їхати до Вас». Олександра Михайлівна все робила, щоб допомогти брату, відволікти його від тяжкої хвороби паралічу. Разом з ним склала каталог книг, писала біографію Куліша, спогади про письменника. Пролетіли вісім місяців їх спільного життя. 20 лютого 1899 року Василь Михайлович Білозерський пішов у вічність. Його поховали у мотронівському саду, поруч з могилою Куліша. Але і цю втрату допомогли Ганні Барвінок перенести рідні, друзі, знайомі, які відвідували Мотронівку. В цей час зміцнюються зв’язки Олександри Михайлівни з господарем Качанівки, відомим колекціонером, меценатом Василем Васильовичем Тарновським (молодшим).
Д о останніх днів Василь Васильович опікувався родиною Кулішів. Він доклав немало зусиль до підготовки українського видання «Біблії», основним перекладачем якої був Пантелеймон Куліш. Після смерті письменника впорядкував його могилу в Мотронівці, матеріально підтримував його дружину. У своєму листі до І.Шрага вона писала: «Мені Тарновський пачку добру грошей давав, як я була перший раз у нього, але ж я посовістилася узяти – ще нічого не тямила. Він узяв слово – як буде потрібно, щоб до його оберталась…».
Відвідував садибу Василя Васильовича Тарновського, знамениту Качанівку, брат Василя Михайловича Білозерського, Микола Михайлович Білозерський, редактор «Чернігівських губернських відомостей», який оселився і жив на власному хуторі під Борзною.
Нині Мотронівку щороку відвідують тисячі гостей, котрі приїжджають сюди, щоб вклонитися могилам великих трудівників на ниві української культури: Пантелеймона Куліша, Олександри Білозерської, Василя Білозерського.
Валентина Фабриченко, організатор екскурсій НІКЗ «Качанівка».
 |
