Світлини Друзі 4 921 друг Іра Іващенко Наталия Фабриченко Наталія Бондаренко Наталія Кущаєва Марина Жлуктенко Елена Ковтун Данила Кузов Наташа Ворожка Анатолій Гулак Конфіденційність · Умови · Реклама · Вибір реклами · Файли cookie · Дописи K
МИКОЛА БОДАРЕВСЬКИЙ: ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО МИТЦЯ
(до 175 – річчя від дня народження)
Микола Корнилович Бодаревський – український живописець і фотограф, відомий своїми жанровими полотнами, портретами та релігійними творами. Народився 6 грудня 1850 року в Одесі в родині дрібного дворянина. Змалку виявляв неабиякий хист до малювання, а тому його віддали до художньої школи. У 18 років Микола вступив до Петербурзької Академії мистецтв. Під час навчання був одним із найкращих студентів. За свої роботи отримував золоті та срібні відзнаки. У 1875 р. отримав звання класного художника першого ступеня. Пізніше Бодаревський приєднався до передвижників, експонував свої картини на пересувних виставках, а з 1884 року став офіційним членом цього товариства.
Художній діапазон митця був широкий. Він із легкістю писав полотна історичної та релігійної тематики, пейзажі, портрети, а також салонні, жанрові сценки та пікантні - ню. За це колеги вважали Миколу нерозбірливим, мовляв, він лише поверхнево володіє техніками й не відточує майстерність одного напрямку.
Також Бодаревському діставалося за тематику зображень. Зокрема, передвижники переносили на полотна важке й безрадісне життя селянства, у такий спосіб намагалися показати справжнє буття людей. А на картинах Миколи Корниловича селяни були “аж надто задоволені” життям – вони співали, танцювали, діти ж, змальовані біля моря, не викликали почуття жалю.
На свій захист митець постійно говорив, що в Україні багато красивих дітей, і йому хочеться переносити на полотна правдиві образи, такі, які він бачив на власні очі. Якби писав інакше, то обманював не тільки себе, а й інших. Хоча колеги й визнавали, що тематика таких робіт в цілому збігається з ідеєю передвижництва, страшно критикували художника за відсутність соціальної гостроти.
Коли ж Бодаревський написав дві картини “Дівчинка з кішкою” і “Дівчина з квіткою”, його звинуватили у вульгарності, а це був смертний гріх для передвижника. Цією “кішкою” Бодаревський підписав собі “вирок”. Передвижники не терпіли його, але за статутом не могли виключити зі свого середовища, оскільки злочинів він все ж не здійснював. Тільки коли художник презентував картини, які вважалися занадто відвертими, товариші протестували та прибирали їх із виставки. До речі, ці “порнографічні картини” досить скромні як для сьогодення.
Але критика не припинялася. Тепер художника звинувачували в тому, що він аж занадто “прикрашає” портрети. Хоча це було не зовсім так. Портрет Олександри Федорівни (дружини царя Миколи II) був далеким від прикрашання. Митець зобразив її хоч і величною, проте не приховував ні її втомлений погляд, ні перші сліди в’янення. Те саме стосується портретів й інших дам, які на полотнах колег були привабливішими, ніж на портретах Бодаревського. Не дивлячись на критику, на початку ХХ століття Микола Бодаревський був дуже популярним художником. Його картини багаторазово відтворювалися на естампах і листівках, він постійно отримував приватні замовлення. Попри те, що багато передвижників хотіли б вказати художникові на двері товариства, у 1908 році він став членом Імператорської Академії мистецтв.
Після завершення академічних студій та активної творчої діяльності в Петербурзі Микола Бодаревський звернувся до української тематики, прагнучи глибше осягнути духовні витоки свого народу. Важливою подією в його житті став приїзд до маєтку Василя Тарновського в Качанівці – осередку мистецького й інтелектуального життя України другої половини ХІХ століття. Саме тут художник опинився в середовищі, де поєднувалися висока культура, національна свідомість і шанобливе ставлення до народних традицій. Качанівка стала для Бодаревського не лише місцем відпочинку, а передусім джерелом творчого натхнення: у тиші старовинного парку, серед спогадів про минуле й живої народної культури визрівали його найпоетичніші полотна.
Саме перебування в Качанівці визначило подальший напрямок творчих пошуків митця. Звернення до народних тем, побуту та духовних традицій українців природно втілилося у низці жанрових полотен. Бодаревський, захоплений красою качанівських краєвидів і духовною атмосферою маєтку, спостерігав місцеві звичаї, народні свята, обряди. Одним з найвиразніших творів цього періоду стала картина «Молебень біля криниці» (1887, НХМУ).
На картині художник дуже вдало передає гармонійне поєднання народної побожності, краси української природи та спогадів про реальні події, що відбувалися біля місцевої святої криниці, яка розташована в мальовничій частині качанівського парку. За спогадами старожилів, вода у цій криниці здавна вважалася цілющою, мала здатність лікувати хвороби, а саме місце оповите легендами й особливим шануванням.
Перед глядачем розгортається сцена народного богослужіння під відкритим небом. Біля криниці зібралися мешканці навколишніх сіл. На передньому плані – постать священника з хрестом, поряд – селяни, старші жінки в хустках, діти, юнаки. Їхні обличчя сповнені глибокої віри, смирення і щирості. У цих людях художник втілює образ духовної єдності народу, його тісний зв'язок з землею та прадавніми традиціями.
Бодаревський виявляє надзвичайне відчуття композиційної гармонії, а саме, криниця стає центром не лише простору, а й смислового ядра картини. Вона символізує джерело життя, очищення і благодаті. Ця робота – не просто етнографічна замальовка, а глибоке узагальнення духовного стану українського народу, відгук на пошук гармонії між людиною, природою і вірою. Картина свідчить про те, наскільки щиро Бодаревський відчував народне життя, умів передати його внутрішню красу без зовнішнього пафосу.
Картину «Молебень біля криниці» можна розглядати як символ національного пробудження у мистецтві кінця ХІХ століття, коли художники прагнули не лише зображати, а й осмислювати духовні витоки української культури. У цьому творі звучить тиха , але могутня нота любові до рідного краю, його людей, природи і звичаїв. Адже саме ця картина стала не лише мистецьким, а й культурно – історичним документом епохи.
В дружніх стосунках Микола Корнилович перебував із родиною поміщиків Шифферів, які проживали в сусідньому з Качанівкою селі Іваниця. Там художник стає свідком селянського весілля. Спостережливий митець занотував у своїй пам'яті небуденні яскраві образи іваничан, і згодом всі вони зайняли гідне місце на його полотні «Весілля в Малоросії» (1881, КМОМ).
На полотні художник зобразив урочисту, але водночас щиру й живу подію – не міфічне чи театральне весілля, а справжнє народне свято, побачене очима спостережливого художника.
Майстер виявив тонке відчуття національного колориту, уміння поєднати етнографічну точність із живописною урочистістю. У центрі композиції - молода пара, дружки, музики та селяни у святковому вбранні, яких вітають господарі дому та запрошені гості, серед яких Василь Васильович Тарновський – молодший. Бодаревський часто зображав Тарновського у побутових сценах.
Бодаревський часто звертався до мотивів українського побуту, однак у цьому творі він вийшов за межі жанрової сцени – втілив ідею єдності дворянства та народу, що перегукується з тогочасними поглядами Василя Тарновського на роль української еліти. Картина є відбиттям соціокультурного середовища, у якому народжувалася національна самосвідомість другої половини ХІХ століття.
Микола Корнилович написав в Качанівці й картину «Останні ягоди» (1880-ті рр).
На картині зображено спокійну домашню сцену: літня жінка з дітьми на веранді варить варення. Прототипом жіночого образу була Тарновська Людмила Володимирівна, мати Тарновського Василя Васильовича – молодшого, відома своєю гостинністю та благодійністю. Троє дітей, які зображені на картині, найвірогідніше онуки пані Тарновської. Діти, тримаючи в руках тарілки, зосереджено очікують отримати порцію пінки з варення, яке вважалося солодким делікатесом навіть серед дворянських родин. Його подавали на святковий стіл або дарували гостям. Тому сцена на картині Бодаревського не лише передає побутовий момент, а й підкреслює цінність домашніх традицій та радість від маленьких, але таких важливих задоволень.
Отже, картина «Останні ягоди» Бодаревського - це не лише жанрова сцена, а багатошарова, емоційно насичена робота, що поєднує риси портрету, символічного узагальнення та пейзажної лірики. ЇЇ значення полягає в тому, що Бодаревський створив образ, який уособлює чутливість доби, зберіг інтонації садибної культури Качанівки та залишив унікальний мистецький документ про атмосферу українського культурного середовища кінця ХІХ століття.
Атмосфера Качанівки надихала Бодаревського на створення творів, серед яких заслуговує на увагу портрет Софії Тарновської "Гетьманша" (1886), який антуражем дуже нагадує фото із зображенням В.В. Тарновського у своєму кабінеті з шаблею І. Мазепи.
На роботах ми бачимо один і той же інтер'єр, але зроблений із різних ракурсів. Найвірогідніше, що і «Гетьманша» спочатку це було фото, яке пізніше художник переніс його на полотно. Назва картини "Гетьманша" виникла не випадково. Василя Васильовича – молодшого сучасники називали гетьманом, підкреслюючи його характерну козацьку вдачу: щедрість, гостинність, любов до українських звичаїв і високу національну свідомість. А таке прізвисько відображало його провідну роль у формуванні колекції козацьких пам'яток та інтелектуального кола навколо маєтку. У цьому ж контексті його дружину, Софію Василівну Тарновську, називали гетьманшою, підкреслюючи її статус господині Качанівки та важливу роль у підтриманні світського й культурного життя маєтку.
Картина «Гетьманша» є однією з вершин історичного живопису Бодаревського. У ній художник звертається до теми козацької старшини, зображаючи постать гетьманші. Вона сидить у розкішному інтер'єрі, одягнена у традиційний український стрій із дорогими оздобленнями, що свідчать про її високий соціальний статус. Проте головне у творі – не зовнішній блиск , а внутрішня гідність і спокій героїні. Її погляд спрямований убік, у ньому відтінок задумливості.
У цій роботі Бодаревський поєднав портретність і жанровість. Його «Гетьманша» не просто жінка в історичному костюмі, а символ українського минулого, шляхетності та духовної величі.
Роботи Бодаревського, створені в Качанівці, можна розглядати як цінні документальні свідчення життя того часу. Вони передають інтер'єри, побут, традиції та соціальні взаємини української інтелігенції та селянства, даючи сучасному глядачу можливість відчути атмосферу минулого. Завдяки поєднанню реалістичної деталізації та ліричного відтворення, художник не лише зберіг історичний образ Качанівки, а й підкреслив культурну самобутність українського середовища ХІХ – ХХ століть.
Уся творчість Миколи Корниловича пройнята щирим почуттям любові до України, до її людей, землі, культури. Його картини поєднують точність академічного малюнка й живу душу народного мистецтва. Він умів передати красу в простому: у погляді селянина, у світлі над хатою, у відблиску води в криниці. Бодаревський став одним із тих митців, хто сформував образ України в мистецтві другої половини ХІХ століття як духовної, поетичної та глибоко людяної.
Катерина Кравченко, старша наукова співробітниця відділу науково-дослідної роботи НІКЗ "Качанівка".
(до 175 – річчя від дня народження)
Микола Корнилович Бодаревський – український живописець і фотограф, відомий своїми жанровими полотнами, портретами та релігійними творами. Народився 6 грудня 1850 року в Одесі в родині дрібного дворянина. Змалку виявляв неабиякий хист до малювання, а тому його віддали до художньої школи. У 18 років Микола вступив до Петербурзької Академії мистецтв. Під час навчання був одним із найкращих студентів. За свої роботи отримував золоті та срібні відзнаки. У 1875 р. отримав звання класного художника першого ступеня. Пізніше Бодаревський приєднався до передвижників, експонував свої картини на пересувних виставках, а з 1884 року став офіційним членом цього товариства.
Художній діапазон митця був широкий. Він із легкістю писав полотна історичної та релігійної тематики, пейзажі, портрети, а також салонні, жанрові сценки та пікантні - ню. За це колеги вважали Миколу нерозбірливим, мовляв, він лише поверхнево володіє техніками й не відточує майстерність одного напрямку.
Також Бодаревському діставалося за тематику зображень. Зокрема, передвижники переносили на полотна важке й безрадісне життя селянства, у такий спосіб намагалися показати справжнє буття людей. А на картинах Миколи Корниловича селяни були “аж надто задоволені” життям – вони співали, танцювали, діти ж, змальовані біля моря, не викликали почуття жалю.
На свій захист митець постійно говорив, що в Україні багато красивих дітей, і йому хочеться переносити на полотна правдиві образи, такі, які він бачив на власні очі. Якби писав інакше, то обманював не тільки себе, а й інших. Хоча колеги й визнавали, що тематика таких робіт в цілому збігається з ідеєю передвижництва, страшно критикували художника за відсутність соціальної гостроти.
Коли ж Бодаревський написав дві картини “Дівчинка з кішкою” і “Дівчина з квіткою”, його звинуватили у вульгарності, а це був смертний гріх для передвижника. Цією “кішкою” Бодаревський підписав собі “вирок”. Передвижники не терпіли його, але за статутом не могли виключити зі свого середовища, оскільки злочинів він все ж не здійснював. Тільки коли художник презентував картини, які вважалися занадто відвертими, товариші протестували та прибирали їх із виставки. До речі, ці “порнографічні картини” досить скромні як для сьогодення.
Але критика не припинялася. Тепер художника звинувачували в тому, що він аж занадто “прикрашає” портрети. Хоча це було не зовсім так. Портрет Олександри Федорівни (дружини царя Миколи II) був далеким від прикрашання. Митець зобразив її хоч і величною, проте не приховував ні її втомлений погляд, ні перші сліди в’янення. Те саме стосується портретів й інших дам, які на полотнах колег були привабливішими, ніж на портретах Бодаревського. Не дивлячись на критику, на початку ХХ століття Микола Бодаревський був дуже популярним художником. Його картини багаторазово відтворювалися на естампах і листівках, він постійно отримував приватні замовлення. Попри те, що багато передвижників хотіли б вказати художникові на двері товариства, у 1908 році він став членом Імператорської Академії мистецтв.
Після завершення академічних студій та активної творчої діяльності в Петербурзі Микола Бодаревський звернувся до української тематики, прагнучи глибше осягнути духовні витоки свого народу. Важливою подією в його житті став приїзд до маєтку Василя Тарновського в Качанівці – осередку мистецького й інтелектуального життя України другої половини ХІХ століття. Саме тут художник опинився в середовищі, де поєднувалися висока культура, національна свідомість і шанобливе ставлення до народних традицій. Качанівка стала для Бодаревського не лише місцем відпочинку, а передусім джерелом творчого натхнення: у тиші старовинного парку, серед спогадів про минуле й живої народної культури визрівали його найпоетичніші полотна.
Саме перебування в Качанівці визначило подальший напрямок творчих пошуків митця. Звернення до народних тем, побуту та духовних традицій українців природно втілилося у низці жанрових полотен. Бодаревський, захоплений красою качанівських краєвидів і духовною атмосферою маєтку, спостерігав місцеві звичаї, народні свята, обряди. Одним з найвиразніших творів цього періоду стала картина «Молебень біля криниці» (1887, НХМУ).
На картині художник дуже вдало передає гармонійне поєднання народної побожності, краси української природи та спогадів про реальні події, що відбувалися біля місцевої святої криниці, яка розташована в мальовничій частині качанівського парку. За спогадами старожилів, вода у цій криниці здавна вважалася цілющою, мала здатність лікувати хвороби, а саме місце оповите легендами й особливим шануванням.
Перед глядачем розгортається сцена народного богослужіння під відкритим небом. Біля криниці зібралися мешканці навколишніх сіл. На передньому плані – постать священника з хрестом, поряд – селяни, старші жінки в хустках, діти, юнаки. Їхні обличчя сповнені глибокої віри, смирення і щирості. У цих людях художник втілює образ духовної єдності народу, його тісний зв'язок з землею та прадавніми традиціями.
Бодаревський виявляє надзвичайне відчуття композиційної гармонії, а саме, криниця стає центром не лише простору, а й смислового ядра картини. Вона символізує джерело життя, очищення і благодаті. Ця робота – не просто етнографічна замальовка, а глибоке узагальнення духовного стану українського народу, відгук на пошук гармонії між людиною, природою і вірою. Картина свідчить про те, наскільки щиро Бодаревський відчував народне життя, умів передати його внутрішню красу без зовнішнього пафосу.
Картину «Молебень біля криниці» можна розглядати як символ національного пробудження у мистецтві кінця ХІХ століття, коли художники прагнули не лише зображати, а й осмислювати духовні витоки української культури. У цьому творі звучить тиха , але могутня нота любові до рідного краю, його людей, природи і звичаїв. Адже саме ця картина стала не лише мистецьким, а й культурно – історичним документом епохи.
В дружніх стосунках Микола Корнилович перебував із родиною поміщиків Шифферів, які проживали в сусідньому з Качанівкою селі Іваниця. Там художник стає свідком селянського весілля. Спостережливий митець занотував у своїй пам'яті небуденні яскраві образи іваничан, і згодом всі вони зайняли гідне місце на його полотні «Весілля в Малоросії» (1881, КМОМ).
На полотні художник зобразив урочисту, але водночас щиру й живу подію – не міфічне чи театральне весілля, а справжнє народне свято, побачене очима спостережливого художника.
Майстер виявив тонке відчуття національного колориту, уміння поєднати етнографічну точність із живописною урочистістю. У центрі композиції - молода пара, дружки, музики та селяни у святковому вбранні, яких вітають господарі дому та запрошені гості, серед яких Василь Васильович Тарновський – молодший. Бодаревський часто зображав Тарновського у побутових сценах.
Бодаревський часто звертався до мотивів українського побуту, однак у цьому творі він вийшов за межі жанрової сцени – втілив ідею єдності дворянства та народу, що перегукується з тогочасними поглядами Василя Тарновського на роль української еліти. Картина є відбиттям соціокультурного середовища, у якому народжувалася національна самосвідомість другої половини ХІХ століття.
Микола Корнилович написав в Качанівці й картину «Останні ягоди» (1880-ті рр).
На картині зображено спокійну домашню сцену: літня жінка з дітьми на веранді варить варення. Прототипом жіночого образу була Тарновська Людмила Володимирівна, мати Тарновського Василя Васильовича – молодшого, відома своєю гостинністю та благодійністю. Троє дітей, які зображені на картині, найвірогідніше онуки пані Тарновської. Діти, тримаючи в руках тарілки, зосереджено очікують отримати порцію пінки з варення, яке вважалося солодким делікатесом навіть серед дворянських родин. Його подавали на святковий стіл або дарували гостям. Тому сцена на картині Бодаревського не лише передає побутовий момент, а й підкреслює цінність домашніх традицій та радість від маленьких, але таких важливих задоволень.
Отже, картина «Останні ягоди» Бодаревського - це не лише жанрова сцена, а багатошарова, емоційно насичена робота, що поєднує риси портрету, символічного узагальнення та пейзажної лірики. ЇЇ значення полягає в тому, що Бодаревський створив образ, який уособлює чутливість доби, зберіг інтонації садибної культури Качанівки та залишив унікальний мистецький документ про атмосферу українського культурного середовища кінця ХІХ століття.
Атмосфера Качанівки надихала Бодаревського на створення творів, серед яких заслуговує на увагу портрет Софії Тарновської "Гетьманша" (1886), який антуражем дуже нагадує фото із зображенням В.В. Тарновського у своєму кабінеті з шаблею І. Мазепи.
На роботах ми бачимо один і той же інтер'єр, але зроблений із різних ракурсів. Найвірогідніше, що і «Гетьманша» спочатку це було фото, яке пізніше художник переніс його на полотно. Назва картини "Гетьманша" виникла не випадково. Василя Васильовича – молодшого сучасники називали гетьманом, підкреслюючи його характерну козацьку вдачу: щедрість, гостинність, любов до українських звичаїв і високу національну свідомість. А таке прізвисько відображало його провідну роль у формуванні колекції козацьких пам'яток та інтелектуального кола навколо маєтку. У цьому ж контексті його дружину, Софію Василівну Тарновську, називали гетьманшою, підкреслюючи її статус господині Качанівки та важливу роль у підтриманні світського й культурного життя маєтку.
Картина «Гетьманша» є однією з вершин історичного живопису Бодаревського. У ній художник звертається до теми козацької старшини, зображаючи постать гетьманші. Вона сидить у розкішному інтер'єрі, одягнена у традиційний український стрій із дорогими оздобленнями, що свідчать про її високий соціальний статус. Проте головне у творі – не зовнішній блиск , а внутрішня гідність і спокій героїні. Її погляд спрямований убік, у ньому відтінок задумливості.
У цій роботі Бодаревський поєднав портретність і жанровість. Його «Гетьманша» не просто жінка в історичному костюмі, а символ українського минулого, шляхетності та духовної величі.
Роботи Бодаревського, створені в Качанівці, можна розглядати як цінні документальні свідчення життя того часу. Вони передають інтер'єри, побут, традиції та соціальні взаємини української інтелігенції та селянства, даючи сучасному глядачу можливість відчути атмосферу минулого. Завдяки поєднанню реалістичної деталізації та ліричного відтворення, художник не лише зберіг історичний образ Качанівки, а й підкреслив культурну самобутність українського середовища ХІХ – ХХ століть.
Уся творчість Миколи Корниловича пройнята щирим почуттям любові до України, до її людей, землі, культури. Його картини поєднують точність академічного малюнка й живу душу народного мистецтва. Він умів передати красу в простому: у погляді селянина, у світлі над хатою, у відблиску води в криниці. Бодаревський став одним із тих митців, хто сформував образ України в мистецтві другої половини ХІХ століття як духовної, поетичної та глибоко людяної.
Катерина Кравченко, старша наукова співробітниця відділу науково-дослідної роботи НІКЗ "Качанівка".
 |  |  |  |  |
