Якби мені черевики
Якби мені черевикиЯкби мені черевики, то пішла б я на музики...Горенько моє! Черевиків немає,А музика грає! грає! Жалю завдає!Ой піду я боса полем, пошукаю свою долю...Доленько моя! Глянь на мене, чорнобриву,Моя доле неправдива... Безталанна я!Дівчаточка на музиках у червоних черевиках...Я світом нужу. Без розкоші, без любовіЗношу мої чорні брови, у наймах зношу!Тарас ШевченкоВзуття — виріб, створений для захисту ніг. Історики стверджують, що взуття з’явилося дуже давно і точну дату установити дуже важко. Але те, що ця частина гардеробу одна з найдавніших, дослідники не сумніваються. Взуття змінювалося відповідно до естетичних смаків та матеріального стану населення. Взуття можна розподілити на таке, що захищає лише підошву - це босоніжки; таке, що прикриває ступню - це постоли, лапті, чуні; таке, що прикриває ступню та ногу до коліна - це черевики, коти, чобітки, чоботи, ботинки, ботильони, бурки; таке, що закриває ступню та ногу вище коліна - це чоботи.Припущення дослідників довели, що перші в історії людства черевики були схожі на онучі з ведмежої шкіри, утеплених зсередини сухою травою. І такі черевики до наших днів не дожили. У стародавньому Єгипті носили сандалі з пальмового листя, які прикріплювалися до ноги шкіряними ремінцями. Родовиті єгиптяни прикрашали ремінці вишуканими малюнками й коштовними каменями. У стародавній Греції окрім сандаль уміли майстри виготовляти взуття схоже на ботики з задником. Ці черевики були зшиті по одному лекалу. Справжньою революцією у взутті став винахід греків - це пара взуття, яка шилась по різних лекалах, де було і ліве і праве. До такої ідеї людство йшло багато століть. У римлян існували два види взуття: це туфлі, що закривають всю ногу і зав’язуються спереду стрічкою та сандалі, що прикривають тільки підошву ноги і що кріпляться до стопи ремінцями. В публічних місцях не можна було з’являтись у відкритому взутті. Жіноче взуття було в основному білого кольору, чоловіче —чорного. Стародавні євреї носили туфлі з очерету, дерева, зі шкіри, шерсті. Традиція наказувала роззуватися у присутності гостя, якому господарі хотіли виразити свою особливу пошану. Скіфські племена віддавали перевагу високим чоботям. Це чоботи, які нагадували шкіряну панчоху, обтягували ногу за допомогою ременів, що охоплює ступню і кісточку. Під чоботи скіфи натягали довгі панчохи з пришитою товстою підошвою. Це взуття було дуже своєрідне і його прозвали «скіфським». Жіноче взуття, а це були напівчобітки, найчастіше виготовлялося з тонкої шкіри червоного кольору і було багато орнаментовано. По місцю з'єднання головки з халявою була ушита смужка червоної шерстяної тасьми, прикрашеної шкіряними аплікаціями. Для прикраси підошви використовували шкіру, бісер, сухожильну нитку. У середньовічній Європі існувала мода на туфлі з довгими, заломленими вгору носами, які прикрашалися дзвіночками або бубонцями. У Франції король видав закон, згідно з яким вся знать повинна була носити тільки таке взуття. Довжина туфель показувала знатність їх власника: рядовим дворянам дозволялося купувати взуття на півтора, баронам — на два, князям — на три сантиметри більше дійсного розміру ноги. Щоб не спотикатися, князі нерідко прив'язували заломлений кінчик туфлі до ноги мотузкою. XV століття принесло модникам помітне полегшення, бо туфлі стали коротшими і ширшими.Взуття на платформі має теж давню історію. Першими його носили античні актори, які збільшували свій зріст завдяки високій підошві з корка або дерева. Такі платформи захищали ноги від вуличного бруду і їх висота досягала 15 см, що робило черевики незручними.Багато хто думає, що взуття на підборах було вигадане як жіноче. Це зовсім не так. Такі моделі були придумані у стародавні часи для вершників, тобто підбори допомагали вершнику утримуватись у стремені. За часів Людовіка XIV черевики на підборах були ознакою аристократії, а його висота визначала статус людини. Перше жіноче взуття на високих підборах у XVI столітті придумала Катерина Медічі, яка від свого чоловіка приховувала свій зріст. Королеві Вікторії, жінки зобов'язані виникненням модельних черевиків. Французький дизайнер Роже Вівьє у 1950 роках придумав туфлі на шпильці. Згодом на шпильках з’явилися металеві набійки.На сьогодні у світі є багато музеїв, в яких зберігаються цікаві екземпляри взуття. Але тільки чотири з них можуть похвалитися найбільшими колекціями з найбільш незвичайних експонатів. Наприклад, у бельгійському музеї в Ізегемі можна простежити, як видозмінювалося взуття протягом століть. Найдивовижніший експонат німецького музею в Оффенбазі - єгипетські сандалі, зшиті приблизно 3500 років тому, а в Ельче (Іспанія) зібрали черевики, які носило місцеве населення у різні епохи. Але найбільшу колекцію взуття з усього світу зберігають у Торонто, у музеї Батя. Там налічується близько 13 тисяч експонатів. Це єдине місце у світі, де в одному приміщенні можна побачити шовкові туфлі китаянок і черевики японських самураїв, зшиті з ведмежого хутра, бальні туфельки королеви Вікторії, легендарні сріблясті черевики Елтона Джона і навіть взуття з людського волосся, створене у Тайвані. Колекціонування взуття на сьогодні для багатьох зірок Голлівуду перетворилося на справжню пристрасть. У деяких колекція налічує близько тисячі пар. Одна з них належить Мадонні. В її величезному гардеробі є пари, які співачка ніколи не взувала, так як виготовлені вони з дорогоцінних і дуже крихких матеріалів. А у колекції Імельди Ромуальдес Маркос (дружина 10-го президента Філіппін) налічувалося 1200 взуттєвих пар.Поширена думка багатьох, що брендове взуття виробляється у столиці моди Італії. І навіть географічний обрис країни натякає на це. Проте, світовим лідером з продажу взуттєвих виробів є Франція. У 2002 році Філіппіни створили гігантську пару черевиків. Довжина виробу склала 5,5 м, ширина - 2,25 м, а висота - 1,85 м. Голландцям сучасні модники зобов'язані появою іншого популярного взуття - сабо. Їх «предками» є дерев'яні черевики, які носили голландські селяни. Не менш популярні туфлі броги з декоративною перфорацією на носовій частині. Ця модель була вигадана у Шотландії приблизно у XVII столітті. Хоча, у той час перфорація на носовій частині туфель була зовсім не для краси. Шкіряні вироби спеціально протикали шилом для провітрювання та видалення з них води, яка потрапляла всередину під час випасу худоби на болотистій місцевості. Класичні чоловічі туфлі оксфорди родом з Шотландії. Але свою популярність і назву вони отримали на рубежі XIX та XX століть, коли їх масово почали носити студенти Оксфордського університету. Сьогодні ця модель неймовірно популярна у чоловічому гардеробі та вважається найсуворішим варіантом класичного взуття.Що стосується кросівок, то багато хто, напевно, здивується, дізнавшись, що вони створювалися не для спорту. Взуття зі шнурівкою спочатку грало роль корсета, що фіксує травмовану стопу. В якості повсякденного взуття кросівки почали носити тільки у 1950-х роках.У різні часи у різних країнах для виробництва черевиків використовували найнеймовірніші матеріали: шовк, траву, людське волосся, шерсть тварин, шкіру риб і рептилій. Наприклад, Монгольські кочівники придумали чоботи з повсті - прообраз валянок. У Фінляндії поверх шкіряних черевиків носили «калоші» з березової кори. Свої еспадрильї іспанці робили з трави, фіни з давніх-давен шили чоботи з оленячого хутра, в стародавній Індії взуття вирізали зі слонової кістки. А у 2017 році італійський швець Антоніо Вьєтрі створив перші у світі мокасини із золота 999 проби. Причому це взуття цілком підходить для носки. На створення однієї пари таких мокасин пішло 230 г чистого золота, і коштують вони від 25 до 30 тисяч доларів (залежно від розміру). Але навіть це взуття не претендує на звання найдорожчого. Найдорожчі туфлі створила дизайнер з Англії Деббі Уінгхем. Її творіння коштує 15 мільйонів доларів. На виготовлення туфель пішло 1000 діамантів у платині, а золоті деталі виробу зшиті такими ж нитками. До речі, протягом довгого часу звання найдорожчого взуття зберігалося за рубіновими туфлями, які носила Джуді Гарленд у фільмі «Чарівник країни Оз» (1939 г.). Їх вартість - 3 млн. доларів.Вже з давніх-давен українці виготовляли взуття з натуральних матеріалів, таких як шкіра, вовна, льон, овеча вовна, коноплі. Взуття було не тільки необхідним предметом одягу, але й важливою складовою традиційного вбрання українців. Протягом століть українське взуття розвивалося та вдосконалювалося.Першим взуттям українців переважно були лапті. Про людей, які носили лапті, згадується ще у «Повісті врем’яних літ», де Добриня каже князеві Володимиру Святославичу: «Оглядав колодників, а вони всі в чоботях. Ці данину нам не платитимуть, підемо шукати лапотників». З часом для позначення плетеного взуття в Україні розповсюдились інші назви – личаки, постоли, ходаки, валовці, чуні (взуття, плетене з прядива), патинки (з лози), крутилі (з соломи).Постоли-личаки складалися з підошви та петель біля стопи. На нозі вони трималися за допомогою мотузки з лика або конопель, яку протягували крізь петлі й обмотували довкола ноги. Носили личаки поверх білих полотняних онуч, які намотували майже до колін. На онучі використовували полотно зі зношених сорочок. Узимку додатково ногу утеплювали соломою, травою, сіном, старими шматочками сукна. Жіночі онучі були високими, під коліно, а у чоловіків коротшими, до литки. Святковими вважали виготовлені з в’яза, бо вони були жовтого кольору. Таке взуття використовували переважно для збирання ягід і на сінокосі. Личаки були недовговічними, тому в селян завжди був запас матеріалу для виготовлення нових, а плести їх міг кожен. У центральних районах Полісся постолами називали також і взуття зі шматків шкіри з черева великої рогатої худоби, де шкіра тонша, м’якша, еластичніша ніж на інших ділянках тіла тварин, яку легше було обробляти і взуття з якої краще прилягало до ноги, не терло, не муляло. Звідси і пішла назва «черевики». У різних регіонах України побутують різні назви: «ходаки», «моршні», «щербаки», «бочкори», «верхуни», «шкіряки», «кожанці», «керпеці», «павлики», «равлики», «вироб'яки». У Карпатах постоли, виготовлені зі шкіри разом із хутром, називали «сирівцями». Вони були набагато тепліші ніж просто зі шкіри. Були майстри, які обробляли шкіру і називались вони «чинбарі», «кожум’яки». І майстри, які з готової шкіри виготовляли взуття -це шевці та чоботарі.Чоботи стали популярними ще за часів Давньої Русі. Були вони зручним і практичними на будень і на свято. Типів і фасонів було багато: каракати – короткі чоботи, калаверці – з вивернутими халявами, зазуванці – чоботи на будь-яку ногу. Були з гицликами – шкіряними ґудзиками, пришитими позаду підборів, аби зручніше знімати чоботи. На Полтавщині виготовляли виворотні – шиті дратвою, з підошвою без устілок; брикаті – зі зборками на халявах; рантові – з підшитою до халяв устілкою, до якої пришивали підошву; гвоздьові – з підошвою, підбитою маленькими металевими чи дерев'яними цвяшками.Бідняки замовляли чи купували міцні грубі чоботи, які часто роками служили всій родині, заможні люди – з дорогими хромовими халявами. Звідси і приказка – «Видно пана по халявах». Для жінок шили гостроносі сап'янові чобітки з червоного, жовтого (жовтинці) чи зеленого (мишина) сап'яну.Взимку, щоб підошва чобіт не ковзала по кризі, до неї підв'язували бузлук, або рак – спеціальну підківку з чотирма зубцями.Взуття, зваляне з повсті, в Україні з’явилося аж на початку ХХ століття. В деяких місцевостях серед селян популярністю користувалися валянки, їх ще називали повстяниками, лямцевими чоботами або лямцями (повстю), клобучими, чунями.У ХІХ столітті українське взуття почали виробляти у промислових масштабах. Саме 1867 рік став для міста Львів визначним, бо тут відкрито першу фабрику взуття, де вироблялися чоловічі чоботи, жіночі туфлі та дитячі черевики. На початку XX століття українське взуття почало експортуватися до інших країн, зокрема до Італії, Німеччини та Франції.Цікаво, яке ж взуття носили господарі Качанівки? Григорій Степанович Тарновський любив носити зручні, вишукані черевики. На картині художника А.М. Гороновича, Василь Васильович Тарновський - молодший зображений у шкіряних чоботях. У 1920-х роках історик Д.Яворницький у своєму нарисі «В.В.Тарновський» передає спогади про весілля самого Василя Васильовича: “… чуєте, панове, яке цікаве було наше шлюбне сполучення – Тарновського з Тарновською, так само інтересне було й наше вінчання. Як ви бачите, я трохи недоріс, а моя наречена супроти мене трохи переросла, то щоб порівнятися з нею в церкві, я приладнав собі таке взуття, що трохи зрівнявся з нею та й повінчався”. А на різдвяний свят-вечір у парадній залі палацу для учнів церковно-приходської школи Василь Тарновський - молодший наказував встановлювати величезну ялину, яку прикрашали різними смаколиками. Поруч стояли столи з подарунками. Найкращим новорічним подарунком були чоботи, які виблискували під ялинкою. І це був дуже щедрий і бажаний подарунок для дітей того часу.За етикетом того часу на бал взували черевики чорні або червоні з протягненою кольоровою тасьмою. Військові могли дозволити собі чоботи, але без шпор, щоб не подерти жінкам сукні під час танцю.У збірці Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського зберігаються дві пари жіночого взуття із колекції Василя Тарновського. Дуже елегантний вигляд мають черевички. Третя чверть ХVІII ст. Шкіряні. Підошва, без задників, на невисоких підборах з білої та коричневої шкіри, на передку – вставка з бежевого шовку з вигаптуваною по периметру хвилястою смугою і трьома шестипелюстковими квітками. Гаптування виконане срібними нитками, блискітками по карті. Поле вставки було вкрите срібними лелітками, нині втраченими.Такої самої форми, але без підборів, інша пара. Ці черевики схожі на пантофлі. Кінець ХVІII ст. Черевики шкіряні. Підошви без задників, без підборів, передки по шкірі декоровані зеленуватою атласною вставкою з гаптованими зубчастою смугою – по периметру та квіткою з двома гілочками – у центрі. Гаптування виконане золотими нитками, канителлю у прикріп.Стиль оформлення обох пар взуття та їхні розміри вказують на можливу приналежність одній жінці.У Чернігівському історичному музею імені В.В. Тарновського експонується дуже дорога пара жіночих черевиків. Подібними черевиками могла похизуватись Гоголівська Оксана у творі «Ніч перед Різдвом».«Не тужи, моя люба Оксано!» підхопив коваль: «Я тобі дістану такі черевики, що мало яка й панночка носить».«Ти?» - сказала Оксана, швидко й згорда глянувши на нього. «Подивлюсь я, де ти дістанеш такі черевики, які могла б я надіти на свою ногу. Хіба принесеш ті самі, що носить цариця».Саме такі черевики до колекції Василя Тарновського були передані паном Корбе. Черевики Параски Данилівни Апостол (донька гетьмана Данила Апостола та дружина осавула Михайла Васильовича Скоропадського). 1720-ті роки. Вони гостроносі, пошиті на одну колодку, на високих підборах, обтягнутих білою шкірою, зі шкіряними добротними підметками. Верх з малинового атласу на бавовняній смугастій підкладці, високий передок декорований широким срібним галуном. Дозволити собі таке могли тільки заможні панянки. Взували такі черевички на великі свята – весілля, хрестини чи Великдень.У 1967 році до музею були передані жіночі черевики поч.ХХ ст., виготовлені зі шкіри та вовни і мають залізні підкови та волоками (вовняні мотузки), які обкручуються навколо ноги. Виготовлені чоботарем у селі Сахнівка Чернігівського повіту.Сучасні українські майстри та дизайнери взуття здатні втілити в реальність найзаповітніші модні фантазії. Вони використовують традиційні взуттєві техніки та матеріали, поєднують в собі навички стародавніх майстрів та сучасний підхід, створюючи унікальні модні моделі.Сьогодні українське взуття представлене різними марками, які виготовляють як для місцевого ринку, так і для експорту. Серед найбільш відомих марок взуття можна назвати "NV Brand", "CALOR", "Kachorovskа", "Hemps", "Solo".Ольга Захарченко, організатор екскурсій культурно-освітнього відділу НІКЗ "Качанівка"
 |  |  |  |  |  |  |
