Приємної прогулянки, Шановні гості!!!

НОВИНИ

    


    8 червня 2019 року Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» зустрічав учасників і гостей Другого Всеукраїнського відкритого дитячого фестивалю патріотичної пісні та поезії «Чернігівська Січ». Фестиваль об'єднав навколо себе людей, які небайдужі до рідної землі, до рідної мови, а ще більше – до неньки України. 
    


    25 травня 2019 року в Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка» в рамках проекту «Біжи та дивись» відбулися спортивні змагання «Качанівка - trail forever 2019» за двома дистанціями: «Озерна» - 18 км, «Паркова» - 9 км. У змаганнях  брали участь всі бажаючі. 
    


    25 травня 2019 року благодійна організація «Фонд відродження Качанівки» спільно з Національним історико-культурним заповідником «Качанівка» провели дитячий благодійний бал «На гостини до Тарновських» на відзначення 195-ї річниці відтоді, коли родина Тарновських стала господарями качанівської дворянської садиби (1824-2019). У заході взяли участь 39 пар дітей загальноосвітніх шкіл Ічнянщини, представники влади, творча інтелігенція, бізнесмени, політики.                            

ВАЖЛИВО !!!

---

ВИПАДКОВЕ ФОТО

---



 Співи крізь сльози

( до 210-ї річниці від дня народження В.М.Забіли).


Під такою назвою побачила світ збірка віршів українського поета-романтика Віктора Забіли, видана Іваном Франком у 1906 році. Поезія в основному інтимна, за змістом автобіографічна, вражає серце, викликає в душі якийсь особливий зажурливий настрій. А ще примушує задуматись над долею митця, самобутній талант якого так і не був втілений до кінця.

А втім, Забіла мав від природи немалий поетичний хист і за кращих умов виховання та життя він міг бути виразним і талановитим поетом. Як зауважив Пантелеймон Куліш, «…Це був чолов′яга з великим природним даром. Хоч може хто й здивується, та я скажу, що це в нас був би другий Гоголь, ще, може, до того Гоголь український, коли б у нього була така дорога, як у Гоголя, і такі приятелі».

Народився Забіла у 1808 році на хуторі Кукуріківщина Борзнянського повіту в сім′ї дрібного поміщика. Доля не пестила майбутнього поета, який у ранньому дитинстві втратив батька.

Роки навчання у Ніжинській гімназії з 1822 до 1825 року лишили найкращий слід у житті. У стінах престижного закладу Забіла потоваришував з Миколою Гоголем, з яким,як запевняє Пантелеймон Куліш,навіть «…сидів на одній лаві» та майбутнім господарем Качанівки Василем Тарновським.

Не закінчивши повного курсу гімназії, Забіла вступив на військову службу і дослужився до звання майора. Час служби пролетів весело в постійних гулянках з друзями-гусарами. Після семи років служби, близько 1833 року, він вийшов у відставку і повернувся в рідний хутір на Чернігівщині. Саме тоді в сусідньому хуторі Мотронівка Забіла познайомився з донькою господарів Любов′ю Михайлівною Білозерською і щиро закохався.

Відчувши прихильність з боку дівчини, він став частим гостем на хуторі. Вже за рік відбулись формальні заручини і навіть призначено день весілля. Свідки згадують, що це була навдивовижу гармонійна пара. Молода 17-річна висока білокура дівчина зі стрункою постаттю, з продовгуватим лагідним обличчям, ясними блакитними очима, вона щойно закінчила Полтавський інститут. Була врівноваженою і спокійною.

Молодому було близько 25 років. Стрункий, середнього зросту, злегка кучерявий, смугляве ледь рябувате від віспи обличчя, великі карі очі. До того ж – жартівник, добродушний, сердечний і щирий.

П.Куліш згадував: « Між іншими здібностямисвоїми до великих і малих речей дивував мене він більш всього своїм комізмом, своїм гумором, вмінням кожну людину поставити на сцену, про яку оповідав так, мов її бачив на власні очі».

Це був найщасливіший період у житті Забіли. Та, мабуть, справжнє щастя не буває довговічним. У цей час Білозерських  став відвідувати їх новий багатий сусід Ілля Боголюбцев. Незважаючи на заручини Любові Михайлівни, він все ж таки посватався до неї. Після Любиної відмови, звернувся до її батька, і старий Білозерський вирішив віддати дочку за Боголюбцева. Ні докори дружини, ні сльози доньки – ніщо не змогло переконати його. І Любу повінчали силою, проти її волі.

Саме в цей час, під впливом пережитого, Забіла почав писати вірші. Його перші спроби, як і вся майбутня лірика, позначені рисами романтизму. Майже вся поезія Забіли повністю суб′єктивна, за змістом – автобіографічна. Мабуть, в історії літератури немає другого такого письменника, який би всю літературну працю спрямував на ілюстрацію особистого життя. Основні мотиви його творів – самотність, туга, нещасливе кохання.

Поетична спадщина Забіли невелика. Він написав близько сорока віршів. Але не можна забувати про ті умови, серед яких жив поет і під впливом яких формувався його літературний талант. « Тоді, - наголошує П. Куліш, - між українським панством рідко ще хто вмів розмовляти українською мовою, і сам Шевченко говорив у гостях все по-російськи. Хіба знаходив дуже почутку собі людину між земляками, що відчалили вже від рідного берега і вплили глибоко в московщину…». Забіла ж у такий смутний період не лише не забув української мови, але й писав вірші українською. Якби нещаслива доля поета не заховала його твори на довгі роки, вони б стали справжнім надбанням для української літератури свого часу.

Хутір Забіли знаходився недалеко від помістя Тарновських, і його поетичну душу приваблювало насамперед літературно-художнє середовище садиби. Тому поет був досить частим і бажаним гостем Качанівки.

В один з візитів влітку 1838 року він зустрівся тут з видатним композитором Михайлом Глинкою, який у своїх « Записках» згадував про це: « Малоросійський поет Віктор Забіла іноді також гостював у Качанівці…дві його малоросійські пісні « Гуде вітер» і « Не щебечи, соловейко» я поклав тоді ж на музику». Скоро ці пісні набули всенародного визнання і стали дійсно українськими народними.

Згадує Глинка в « Записках» і про те, як часто в Качанівці влаштовувались музичні вечори і як уміло на них Забіла перевтілювався: « Віктор Забіла був надзвичайний майстер перевтілюватись, особливо добре він відтворював сліпих. Перший скрипаль Тарновського, Калініч, одного разу так захопився, що вигукнув: « Це, сударю мій, чаклунство, досконалий антик!».

Єдиний прижиттєвий портрет Забіли був написаний у Качанівці художником Штернбергом, який гостював тоді ж у садибі. На картині цього періоду « Музична сходка» Забіла зображений у колі друзів. З цього приводу збереглись спогади Михайла Глинки: « У мене в оранжереї збирались Маркевич, Скоропадський, Забіла і Штернберг. З′являвся Палагін зі скрипкою, Яків з контрабасом і віолончеліст…Ці сцени продовжувались часто і Штернберг вдало зобразив їх…»

На початку 60-х років садибу Забіли продали за борги. Тоді він почав утримувати поштову станцію, але недовго. Останні роки жив у Борзні в сестри. Це вже був напівмертвий чоловік, який більше мовчав, а якщо і говорив, то невесело.

Помер у 1869 році, похований у Борзні. На похорон прийшло багато кріпосних, які плакали за ним, як за рідним батьком. Плакали селяни, яким поет побудував хати. Плакали ті, хто відчув його добре серце. Плакала Любов Михайлівна і, дивлячись на її сльози, плакали ті, хто пам′ятав їхнє нещасливе кохання.

У некролозі на смерть поета львівський журнал « Правда» писав: « …Помер на Україні в місті Борзні сивим дідусем писатель давнішньої школи Віктор Забіла…Заслуговує й він дяки в потомства, бо ще тоді почав свої співи складати, як Шевченка не було в словесності. За життя покійника Забіли критика українська була до нього надто жорстока…Мертвому весь недорозум прощено. Чистими слізьми брати по братові заплакали».

Невдячні нащадки не зберегли місце, де лягли тлінні останки поета. Пророчими виявились слова:

Ніхто в світі не знатиме,

Де моя могила…

Але є духовні речі, які сягають у вічність. Тому й співаються його пісні, які зачіпають душу і серце всіх, кому небайдуже щире українське слово.


Оксана Петренко,

завідувач відділу науково-освітньої роботи.





Авторизація





У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі