Приємної прогулянки, Шановні гості!!!



 «Душа моя злилася з Україною в палкій любові»



«Душа моя злилася з Україною в палкій любові»  
( до 195 - річчя художника Лева Жемчужникова) 

Лев Жемчужников – живописець, графік, майстер побутового жанру. Людина, яка своє життя присвятила збагаченню культури українського народу, ставши у ряд правдивих культурних діячів України XIX ст. Особистість чесна, добра, позбавлена будь-яких великопанських примх і упереджень. Він поважав людей незалежно від того, до якого прошарку суспільства вони належали – чи це були дворяни, наближені до царського престолу, чи селяни кріпаки. Захоплювався Україною, збирав українські етнографічні матеріали, писав картини на українську тематику.

   Рід Жемчужникових походить від потужного роду Кирила Розумовського та його сина Олексія, яке зростило письменників Антонія Погорельського та його племінника Олексія Толстого. Останній доводився Леву Михайловичу кузеном й співавтором образу Кузьми Пруткова.

   Талант майбутнього художника дав про себе знати ще в юному віці – юнак починає вивчати історію мистецтв, оглядає приватні збірки творів, буває у майстерні видатного скульптора П. К. Клодта, згодом знайомиться з Карлом Брюлловим, учителем Т. Шевченка. Жемчужников називає Брюллова «дорогим і геніальним нашим учителем», цим самим зараховуючи себе до цілого покоління учнів великого Карла, серед яких насамперед були Шевченко, Федотов, Ґе. Улітку 1848 p., закінчивши пажеський корпус, із великими труднощами домігшись цивільного, а не військового чину, Л. Жемчужников почав відвідувати скульптурні класи Академії мистецтв. Попри дозвіл відвідувати майстерню великого художника, його офіційним учнем Л. Жемчужников так і не став: Брюллов на той час був тяжко хворий. Однак пораду вчителя про те, що справжній художник має майстерно володіти рисунком, він запам’ятав на все життя. 

           Великий вплив на формування Жемчужникова як художника мала творчість П.А. Федотова, братів Аґіних та французького художника П. Ґ.Ґаварні, хоча рівнем навчання і атмосферою в тодішній Академії він не був задоволений. У 1852 р. Л. Жемчужников залишив Академію і невдовзі поїхав до Ковалівки – українського маєтку свого дядька. Коли переїжджали Київ, Чернігів, Борзну, Батурин, Конотоп, Ромни, Гадяч, Полтаву, художник багато замальовував, спостерігав, усвідомлював. Від часу цієї поїздки – а пробув у Ковалівці кілька місяців – Л. Жемчужников щиро полюбив Україну: «Ковалівка... Це саме те місце, в якому іскра, що тліла в моїй душі, розгорілася полум’ям любові до Малоросії, до її народу, пісні, історії – все мені стало рідним. Душа моя злилася з Україною в палкій любові, я страждав і плакав за неї, ішов у степ на могили, там співав і плакав, складаючи вірші, а Шевченка ще не знав, не читав; записував незрозумілі для себе слова і заучував їх. Є ж, очевидно, в Малоросії щось, що розворушило мою душу і дало їй поживу, перетворило у пожежу затаєну в мені іскру. Я не міг надихатися вільним чистим повітрям, не міг наслухатися музикальної мови; в серце глибоко проникли звуки пісень; і я почав їх записувати від дівчат, молодиць і столітнього баштанника, проводячи з ними багато часу; і радісно, і сумно було все, що відчував і чим не міг насититися; хотілося злитися з народом»

   Від того часу Жемчужников почав записувати українські народні пісні і навіть хотів видати спільно з Миколою Маркевичем, відомим істориком, етнографом і поетом, збірник пісень з власноручними ілюстраціями. Повернувшись до Петербургу, Л. Жемчужников розпочав студії з української історії і літератури. 

   Весною 1853 р. Жемчужников разом зі своїм приятелем, художником Л.Ф. Лаґоріо знову поїхав в Україну. Вони відвідали Седнів, помістя Лизогубів. Тут вони малювали чарівні краєвиди седнівського парку, знайомились із звичаями та побутом місцевих селян. Далі приятелі вирушили до родичів Лизогубів – Галаганів у Сокиринці. По дорозі завітали до колишньої гетьманської столиці Батурина. Мабуть, саме тут Жемчужников пройнявся духом козацтва. Багато малював, слухав і записував пісні та думи, зацікавився постаттю гетьмана Богдана Хмельницького. Згодом художник напише автопортрет гетьмана, серію акварелей з Прилуцького повіту (портрети козака Кирила Харченка, Химки Забіячихи), сепії «На полюванні», «Козак у степу». 

   З Батурина художники-приятелі вирушили до Сокиринець, а вже від Галаганів – до Качанівки, де їх гостинно зустрів господар Григорій Степанович Тарновський (1824-1853).  В Качанівці Лагоріо з Жемчужниковим гостювали два дні та залишили автографи про своє перебування в альбомі для гостей. Після відвідин Качанівки знову повернулись до Сокоринець. 

     Мандрівка по Україні впродовж п’яти років, пісні кобзарів, оповідки кріпаків, чумаків і челядників допомогли Л. Жемчужникову добре пізнати Україну, а творчість Т. Шевченка – допомогла зрозуміти її душу. А шевченкова поема «Катерина» надихнула художника на створення картин «Кобзар на шляху» і «Покинута». Перша стала одним із видатних явищ українського історичного живопису і увійшла до «Ілюстрованого додатку» знаменитого альбому «З української старовини». Тему «Покинутої», започатковану рисунком 1854 р., Л.Жемчужников завершив геніальним офортом 1860 p., який дуже високо оцінив Т. Шевченко, про що в листі до І. Терещенка від 3 січня 1851 р. Жемчужников пише: «Малюнок мій «Покинута», зроблений і в гравюрі, подобався Т. Шевченкові, і він за цей малюнок назвав мене Шекспіром – величезна похвала в устах Тараса Григоровича, який ніколи не кривив душею». 

        У 1854–1856 pр. Л. Жемчужников написав картини «Чумак у степу», «Лірник у хаті», «Отара овечок, що повертається в село увечері», сепію «Сім’я Лизогубів, що скубе корпію». Тоді ж у співпраці Л. Жемчужников, О. Є. Бейдеман та Л. Ф. Лаґоріо створили «портрет» Козьми Пруткова. Як відомо, Козьма Прутков – спільний псевдонім, за яким сховалися рідні брати художника Олексій, Володимир та Олександр Жемчужникови та його двоюрідний брат Олексій Толстой. «Спадщина» Козьми Пруткова – це гостра сатира на казенну мораль тодішньої Російської імперії, на тупість її чиновників, на всіх тих, хто має владу і силу чинити розправу над проявом живої думки. Участь Л. Жемчужникова у створенні образу Козьми Пруткова – важлива сторінка його біографії. 

          Надаючи особливого значення самоосвіті, у 1856 р. Л. Жемчужников разом з О. Аґіним слухає в Київському університеті лекції з анатомії, багато рисує з античних скульптур. В цей час Жемчужников знайомиться з де Бальменами з Линовиці – Марією Павлівною та Сергієм Петровичем. Жемчужников так захопився мальовничими околицями Линовиці, що загорівся ідеєю придбати хату в Горошині, що належала графині Марії Павлівні. Причиною такого бажання було кохання художника до кріпачки де Бальменів Якилини (Ольги). Жемчужников намагається порозумітися з де Бальменами і викупити дівчину з неволі. Однак Сергій Петрович, а тим паче його дружина Марія Павлівна і чути нічого не хотіли про це. Очевидно, вони воліли б, щоб Лев Жемчужников одружився з їхньою донькою Марією, одноліткою Ольги. Відмова де Бальменів від будь-яких пропозицій Жемчужникова щодо звільнення Ольги спонукає його таємно викрасти кохану. Проте кріпацтво Ольги стає на заваді їхньому офіційному одруженню. Відтак Жемчужников удруге звертається до де Бальменів з проханням звільнити Ольгу, яка на той час вже чекала від нього дитину, та знову отримує відмову. Залишався один вихід – напівлегально (бо ж везе кріпачку) еміґрувати. Уже наступного 1857 p. Жемчужников разом з Ольгою та О. Бейдеманом виїхали за кордон і пробули там приблизно три роки. Понад рік художник подорожував по Італії, Греції, Туреччині, Палестині, Сирії, Єгипті, а решту часу жив у Парижі. За рекомендацією французького живописця-баталіста Ораса Верне працював у майстерні Глеза, послідовника Делакруа, студіював у свого друга Лаґоріо. У Парижі Жемчужников створив низку картин: «Малоросіянка, яка входить у сіни хати», «Різдво Христове», «Ніч», «Бандурист на могилі» (за мотивами Т. Шевченка).  За кордоном Л. Жемчужников захопився творчістю Рембрандта, оцінив техніку офорта, з якою його ознайомив Міді, учень Глеза, але яку по-справжньому зрозумів лише з робіт Великого Голландця. 

           Л.Жемчужников підтримує дружні стосунки з Пантелеймоном Кулішем. У 1856 р. гостює в нього у Києві та передає письменникові записані пісні й казки: «Він все те вислуховував уважно і тут же записував почуте, як робив завжди. Результат наших розмов він подав у другому томі «Записок о Южной Руси». А влітку того ж року Л. Жемчужников живе в садибі Куліша в Загорівці (Загорівні) Чернігівської губернії, звідки вирушає з ним в експедицію по Україні. Дорогою до Черкас вони знайомляться із сім’єю Миколи Гоголя. Куліш збирає усні та письмові матеріали, а Жемчужников активно малює. Наступного 1857 р. Куліш знайомить Шевченка з творчістю Жемчужникова. Своє захоплення від невідомої йому людини, що так «щиро нелукаво полюбила мою милу, рідну мову і мою прекрасну, сердешну батьківщину» Шевченко зафіксував у своєму «Щоденнику» («Журналі») 10 листопада 1857 р. В листі від 5 грудня 1857 р. до П. Куліша Шевченко пише: «… що се за дивний чудний чолов’яга Л .Жемчужников! Поцілуй його за мене, як побачиш».

  Особиста зустріч Жемчужникова з Шевченком відбулася в жовтні 1860 року. Шевченко, дізнавшись, що художник у Петербурзі, сам розшукав його. В подальшому це сприяло створенню цілого ряду творів за мотивами поезій Кобзаря. Того ж року Шевченко намалював портрет Жемчужникова, місце знаходження якого невідомо. Художник познайомив Кобзаря з новими французькими технологіями виконання офортів, уважно вивчав його роботи. Саме Л. Жемчужников першим після смерті Т. Шевченка написав і опублікував в часописі «Основа» спогади про нього, детально описав сцени поховання поета і промови, виголошені над його могилою на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. Як відомо, Т. Шевченкові так і не вдалося здійснити до кінця задум щодо випуску в світ свого альбому «Живописна Україна», який мав би стати періодичним виданням. Це зробив після смерті Кобзаря Л. Жемчужников. Ось як він про це писав: «Багато років тому Тарас Григорович почав видавати альбом малюнків під назвою «Живописна Україна»; люблячи і глибоко поважаючи Тараса Григоровича, я намагався дати таку саму назву своєму виданню в пам’ять про Шевченка. Хай ця праця буде наче продовженням давньої праці Тараса Григоровича».Таким чином в 1861 – 1862 рр. Жемчужников виконав серію офортів (усього виготовлено 49 офортів) та видав альбомом під однойменною назвою. Окрім видання ілюстрованого додатку, Л. Жемчужников надрукував в «Основі» свої записки «Полтавщина», де висловив цінні думки про українське мистецтво; статтю «Декілька зауважень з приводу останньої виставки в С.-Петербурзькій академії мистецтв», готував до друку «Щоденник» Кобзаря, який не встиг надрукувати з огляду на припинення виходу часопису в світ.

   Різножанрові твори Лева Жемчужникова збагатили українську культуру в галузі офорту, заклали підґрунтя для подальшого нового розвитку українського образотворчого мистецтва.

   В творчості Лева Михайловича виділяється демократичність, глибоке знання народного життя, симпатія до українського селянства. Багато тепла, щирого почуття вклав художник у зображення народних співців-кобзарів, образи яких, на його думку, необхідно зберігати для нащадків з вдячністю за те, що «поетичні думи і перекази народу сприймали й передали їх нам з  художньою увагою до кожного слова». 

Катерина Кравченко,

Старша наукова співробітниця

відділу науково – дослідної роботи

Національного історико –культурного 

заповідника «К




Авторизація



У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі