Приємної прогулянки, Шановні гості!!!



 « Віктор Михайлович Рєзанов – майстер живописного жанру» (195 – річчя від дня народження)


 Досить тривалий час нічого не було відомо про життєвий і художній шлях художника Віктора Михайловича Рєзанова. Виявилося, що мистецькі надбання нашого земляка зовсім не досліджені і про його життя відсутня будь – яка інформація. Завдяки ічнянськимкраєзнавцям, які намагалися відшукувати якомога більше інформації та протягом багатьох років по малесенькій крупинці збирали відомості про талановитого митця, записували цікаві розповіді старожилів, стали відомі основні віхи його біографії. 

 Про творчість художника згадує у своїй книзі « Сузір’я талантів» (2009) Станіслав Маринчик та Володимир Балабай у книзі «На землі Ічнянській» (2004).  Згодом відомий художник Петро Басанець повідомив, що у двотомному довіднику «Наші художники» під редакцією Федора Ілліча Булгакова поряд з прізвищами видатних академіків стоїть прізвище нашого земляка живописця Віктора Рєзанова. Нині Віктор Михайлович Рєзанов є у списку знаменитих уродженців Ічні, його ім’я носить одна з міських вулиць. Він внесений і в перелік знаменних і пам’ятних дат Чернігівської області. 

 Завдяки цим дослідженням дізнаємося, що прізвище Рєзанових стає відомим із 1825 року, коли Михайло Васильович Рєзанов, дворянин, кавалерійський офіцер, учасник війни 1812 року, приїхав до містечка Ічня. Неподалік Миколаївської церкви купив чималий шмат землі, де побудував будинок на шість кімнат. Біля парадного входу розміщувалась альтанка у вигляді кола з кущів бузку з квітником посередині. За будинком був фруктовий сад. Садиба потопала серед високих каштанів, кленів та лип.

 Тут, 1 січня 1829 р. в сім’ї Михайла Матвійовича народився син Віктор. Хлопчик ріс надзвичайно допитливим. Найбільше його приваблювали олівці та фарби. Все, що бачили його допитливі очі, він намагався перенести на папір. 

 Початкову освіту хлопець здобув вдома. Згодом батьки віддали його до гімназії при Ніжинському юридичному ліцеї ім. князя Безбородька, яка відкрилася у 1840 р. Гімназистів готували до подальшого навчання в ліцеї.

 Юнак старанно вчився. Пам’ятною подією в житті студентів ліцею став лютий 1846 року, коли в Ніжин приїхав Тарас Григорович Шевченко. Три доби поет жив у готелі поштової станції і на запрошення дирекції ліцею зустрівся з його викладачами та вихованцями.

 Чимало випускників ліцею стали видатними вченими, літераторами, журналістами. Віктор Рєзанов присвятив своє життя образотворчому мистецтву. Неординарні здібності хлопця ще уНіжинській гімназії помітив вчитель малювання, вчорашній кріпак – Дмитро Іванович Безперчій. Він зумів підготувати хлопця до вступу в Петербурзьку Академію мистецтв. 

 В Академії Віктор Рєзанов навчався у знаменитого професора Максима Воробйова у класі пейзажного живопису, а після смерті професора продовжив навчання у його сина – Сократа Воробйова. 

 Свій творчий шлях у велике мистецтво він розпочав з 1853 року, коли за три краєвиди «Лисячого носу» (околиці С. – Петербурга) художня Рада Академії присудила Віктору Рєзанову дві срібні медалі. А у 1857 році за два реалістичні полотна він одержує малу золоту медаль.

 10 березня 1861 року Віктор Михайлович разом з іншими художниками був присутній під час відспівування Т. Шевченка в Єкатерининській церкві Академії мистецтв і змалював Кобзаря в труні. Цей малюнок, виконаний олівцем «Шевченко в труні», нині зберігається в Державному музеї історії імені В. Даля. 

 Після закінчення навчання в Академії мистецтв Рєзанов працював в Україні. Часто відвідував садиби місцевих поміщиків. На запрошеннягосподаря Качанівки Тарновського В. В., Віктор Рєзанов гостював у знаменитому помісті і навіть написав чимало картин, на яких відтворив ряд краєвидів навколишньої природи, качанівського парку та легендарного палацу.  Як доказ про перебування, художник залишив свій автограф  у знаменитій книзі автографів. Він зазначений під номером 133. А його картина «Краєвид з палацу на протилежний берег Майорського ставка» була представлена на виставці у 1860 році. 

 Гостив художник і в нащадка гетьмана, поміщика І. М. Скоропадського у Тростянці. Захоплено милувався пейзажами та ландшафтами красивого парку, вершини якого йому нагадували швейцарські Альпи. Як наслідок, була створена серія унікальних полотен. 

 Неподалік Тростянця знаходилися Сокиринці – помістя багатого магната Григорія Галагана. Господар вельми цінував талант художника, і на його прохання Рєзанов створив чимало мальовничих краєвидів села. У його садибі було 25 картин митця. Ліричність живописних образів Рєзанова викликала подив і захоплення його сучасників. 

 В пошуках цікавих сюжетів та з метою удосконалення творчої майстерності, розширення кругозору, Віктор Михайлович наприкінці 1864 року власним коштом здійснює поїздку за кордон. Цю поїздку він запланував ще у 1862 р. тож і збирав гроші, працюючи в садибах поміщиків. 

Художника дуже цікавила одна із шкіл німецького живопису – дюссельдорфська, яка у середині ХІХ ст., зародилася у місті Дюссельдорф. Тож він їде до Німеччини, де пише історичні краєвиди набережної Рейна, вежі лицарських замків, ратуші. Із робіт того періоду збереглися картини: «Дубовий гай на околиці Дюссельдорфа», «Ліс під час бурі» та «Біля водяного млина».  

 Відвідав В. Рєзанов і Францію. Легендарний Париж дивував його неповторними пам’ятками архітектури. Художник цікавився образотворчим мистецтвом і культурною спадщиною французької нації та духовними скарбами столичних музеїв. Активно відвідує знамениті Лувр, Версаль, Карнавале. На його полотна переносяться мальовничі краєвиди набережних Сени, всесвітньовідомий Собор Паризької богоматері та видатні будівлі Франції. 

 Картини були представлені на осінній виставці в Академії мистецтв 1866 р. Художня Рада Академії за вказані роботи присвоїла Рєзанову звання академіка пейзажного живопису з відповідним чином 9-го класу.  Останній раз Віктор Рєзанов  виставляв свої роботи на академічній виставці у 1887 році.

 Матеріальна сторона життя художника була складною. Через нестабільні доходи від мистецтва йому доводилося шукати  інші джерела існування. Тож у 1874 р. нестатки змусили Рєзанова погодитися стати вчителем малювання у Віленській Маріїнській жіночій гімназії (м. Вільнюс, Литва). З 1 лютого 1884 р. став викладачем малювання у Вищому жіночому училищі. 

 Далі ситуація погіршувалася. Поступово підкрадалася бідність. Замовлень ставало все менше, здоров’я погіршувалося. Дітей не було. На його утриманні була дружина, заощаджень теж не мав. Треба було чимось платити за проживання.

 Обставини та дата смерті художника не встановлені, як і місце захоронення. В метричній книзі Віленського Пречистенського собору за 1902 – 1906 рр. запис про його смерть відсутній, хоча він з дружиною були його прихожанами. Є припущення, що художник покінчив життя самогубством, що вважається як тяжкий гріх. А згідно канонів православної церкви, запис про смерть не вноситься у метричну книгу. Самогубців було заборонено хоронить на церковних кладовищах, для цього були спеціально відведені місця. Відомостей про такі місця не збереглося, тому мабуть через це невідоме і місце захоронення В. Рєзанова. Про причини такого кінця можна лише здогадуватися.

 Дружина художника, Ольга Олексіївна,  після його смерті, повернулася із Вільно до Ічні, де і померла 15 січня 1905 року від серцевого нападу у віці 75 років. 

 Доля багатьох картин Віктора Рєзанова досить складна.  Його широко відома картина «Біля водяного млина» була продана у 2010 р. до США. Нині зберігається у приватній колекції. 

 Краєзнавець Костянтин Самбурський у своїх щоденниках за 1920 р. писав про одну з картин Рєзанова, що залишилася у садибі Величка. На ній були зображені три пари волів, що орють поле. Чотири картини ще у 1927 р. зберігалися у школі с. Хаєнки, там зберігалися і рами з вирізаними полотнами його картин. 

 За довгі роки творчого життя Віктор Михайлович написав багато прекрасних реалістичних і ліричних полотен. Свідченням щирих почуттів художника до України є кращі твори митця, в яких він оспівує красу рідного краю. Його полотна  - то живе втілення краси і гармонії природи та її величі. Твори Рєзанова посідали почесне місце в образотворчому мистецтві тих років. 

Старший науковий співробітник

Клочко Л. І.





Авторизація



У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі