Хутірське життя Миколи Миколайовича Ге (до 195-річчя від дня народження)
Хутірське життя Миколи Миколайовича Ге
(до 195-річчя від дня народження)
Микола Миколайович Ге (1831-1894) був однією з центральних постатей українського мистецтва другої половини дев’ятнадцятого століття. Він майстер історичної картини, скульптор, професор портретного живопису, неперевершений художник релігійних полотен, активний учасник Товариства пересувних виставок (член правління і навіть скарбник). Відзначився доброчинною діяльністю, багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, матеріально допомагав голодуючим, нужденним митцям, студентам, ініціював збір коштів на пам’ятник М. Гоголю в Ніжині.
Після довгих років життя у місті Микола Миколайович Ге перебирається жити в село. У 1875 році художник купив невеликий хутір Іванівський поблизу станції Плиски в Чернігівській губернії, який придбав у свого тестя Петра Івановича Забіли. «Я пішов у село. Я думав, що життя там дешевше, простіше, я буду господарювати і цим жити, а мистецтво буде вільним», - пояснював М. Ге своє рішення в листі до П.Третьякова. Невеличкий, дуже скромний, присадкуватий, зовсім не схожий на поміщицькі садиби будиночок, до кінця днів художника буде його притулком, його творчою майстернею. Ідей і планів у нього було дуже багато. Перше, що Микола Миколайович зробив – це перебудував старий будинок і обладнав собі майстерню; причому сам сконструював особливе вікно з подвижними рамами на шарнірах і системою дзеркал, щоб ловити верхнє світло. М.Ге взявся за фізичну роботу, швидко опанувавши ремесло пічника та за окраєць хліба клав печі селянам. Заводить велику пасіку, садить сад, сіє, жне. У харчуванні перейшов на вегетаріанство. Одяг він носив грубий, полотняний, не соромився вдягати старий поношений піджак і в такому одязі бував у різноманітних товариствах. Художник став ще й власником 350 десятин землі, завідував маєтком І.Білозерського «Гирявка» біля Борзни. Півтора роки художник обживався: кинув живопис, взяв у руки палицю і почав ходити по селах і проповідувати людям. А потім ходоком від народу стукав у казенні двері. Хтось називав його «апостолом», хтось «юродивим». Микола Ге говорив, що в його душі стався величезний переворот і він на деякий час відмовився від мистецтва та зайнявся питаннями релігії і моралі. Пише, що потрібно жити сільською працею, що мистецтво не може служити засобом для забезпечення життя. До грошей Микола Ге ставився байдуже. І якщо у нього купували картину, він радів перш за все тому, що це було визнання його роботи. Та почали нагадувати про себе борги. Від матеріальної скрути рятували портрети місцевих багачів, за які М.Ге брався неохоче. За п’ять років (1878 - 1883) він написав їх аж двадцять. Серед замовників були люди відомі: М.А. та П.І.Терещенки, київський лікар Ф.Ф.Мерінг, Я.В.Тарновський. Останній український гетьман Павло Скоропадський згадував, що художник Ге був частим гостем його діда Івана Михайловича в Тростянці. Живучи в якомусь із гостьових флігелів, він «переписав усю нашу сім’ю». На замовлення Стародубської земської управи Ге написав портрет Петра Івановича Скоропадського, батька майбутнього гетьмана. А ось і зовсім сенсаційна річ: виявляється, Ге писав і самого Павла, от тільки до гетьманства тому ще залишалося цілих сорок років. Поки що ж він, семирічний, разом із братиком Михайлом, позуючи художнику, горнувся до своєї матері, Марії Андріївни. Походила вона з відомого роду Миклашевських, які в селі Волокитине на Чернігівщині мали родовий маєток. Для нього М. Ге написав портрети Андрія Михайловича Миклашевського, його доньки графині Олександри Андріївни Олсуф’євої та її дітей. Про всі ці роботи мистецтвознавці тепер пишуть коротко і печально: «місцезнаходження невідоме». Те ж саме - з портретами Терещенків, які до 1941 р. зберігалися в Київському музеї російського мистецтва, княгині Щербатової з доньками та графа К. П. Клейнміхеля з сином. На щастя, частина робіт раннього періоду життя на хуторі вціліла.
На гостини до художника, приїздило багато видатних людей: Микола Костомаров, Павло Третьяков, який придбав для своєї колекції декілька картин, Михайло Врубель зі своєю дружиною Надією Забілою, яка була племінницею Ганни Петрівни Ге, Ілля Рєпін. Останній приїздив в Україну у пошуках типажів для картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». В свій приїзд він написав портрет Миколи Ге (1880).
У 1886 році М.М.Ге відмовився від власності, вважаючи, що цим він спокутує свої гріхи. Все майно було віддано дружині і дітям. Однак жити Микола Миколайович залишився на хуторі («я живу в них тому, що вони цього хочуть»). Відтепер він намагався не розрізняти своїх і чужих. Після екстравагантного рішення його родина розкололася. Батькові принципи поділяв старший син Микола; молодший же, Петро, був на боці матері. Ганна Петрівна якийсь час, навіть, жила у нього в Москві. Зрештою, домашні бурі вщухли. Проте це не означало, що Микола Миколайович відмовився від своїх переконань. Ні, він залишався тим самим «проповідником», який своєю зовсім неканонічною інтерпретацією євангельських сюжетів не раз шокував сучасників.
На хуторі Микола Миколайович Ге провів 18 років, брав активну участь у культурному житті Чернігівщини, Ічнянщини, де розписував Миколаївську церкву, товаришував із багатьма відомими людьми: художниками, літераторами, науковцями, меценатами.
Ганна Петрівна померла на три роки раніше за чоловіка, і поховали її в саду. В останні дні весни 1894-го не стало й Миколи Миколайовича. Помер він раптово. Гостював у Ніжині, в молодшого сина; додому повернувся пізно увечері. Скликав рідню, щоб сісти за стіл... А далі сталося те, про що в одному з листів Микола Миколайович написав так: «Пора додому, тобто помирати». Поховали Миколу Миколайовича Ге поруч з дружиною в садочку.
Наприкінці життя Микола Ге написав автопортрет, у якому відбилося його напружене духовне життя. Це автопортрет-підсумок. Схожий на біблійного пророка він залишався наодинці з вічністю. Автопортрет Миколи Ге мистецтвознавці вважають однією із найкращих робіт художника.
Картини Миколи Ґе зберігаються у Паризькому музеї д’Орсе (з колекції Харківського художнього музею), 32 картини - у Національному художньому музеї України (одна з робіт «Портрет хлопчика-українця» у вишиванці), у Вінницькому художньому музеї та у Київському музеї російського мистецтва. Під час німецько-радянської війни 18 робіт майстра були втрачені, у тому числі портрети мецената Миколи Терещенка та матері історика Миколи Костомарова.
28 лютого 2011 року в м. Ічні відкрито Музей художника М.М. Ге. Витоки музею сягають 60-70 років минулого століття. Вчителем історії, краєзнавцем села Івангород Ічнянського району, Олександром Силовичем Циганком і правнучатою племінницею художника Ольгою Севаст’янівною Кузнєцовою та її чоловіком, була проведена велика краєзнавчо–пошукова робота, результатом якої і стало можливим створення музею художника в цьому селі. З ряду поважних причин музей в с. Івангород припинив свою діяльність понад 20 років тому. З метою популяризації творчої спадщини видатного художника та з нагоди ювілею художника було прийняте рішення районної ради про перенесення музею в м. Ічня. Експонати музею широко розкривають життєвий і творчий шлях художника М.М. Ге, починаючи з дитячих років і до останніх днів проведених на хуторі Іванівський, що розташований за 7 кілометрів від с.Івангород. Десятки спогадів, фотографій, документів, речей, які розповідають про те близьке оточення рідних, друзів, знайомих, які були причетні до життя і творчості М.М. Ге.
Сьогодні хутір Миколи Ге надійно відгороджений від заїжджого люду класичним українським бездоріжжям. Тиша там дихає відлюддям і Вічністю. Там є стежина, яка веде в тихий, мальовничий куточок, який колись був краєм саду художника. Тепер там ростуть берези і ялини. Художника давно немає. Картини його ще живі та промовляють. Особливо актуальні слова «Що є істина?» сьогодні, коли самовпевнені та горді люди самі вибудовують власну істину, побудовану на егоїзмі, життєвих розкошах та задоволеннях. А справжня істина десь там в тіні, зіщулена, обсміяна та зневажена. Чи не це хотів сказати майбутнім поколінням Микола Ге?
Ольга Захарченко, організатор екскурсій 1 категорії відділу культурно-освітньої роботи.
(до 195-річчя від дня народження)
Микола Миколайович Ге (1831-1894) був однією з центральних постатей українського мистецтва другої половини дев’ятнадцятого століття. Він майстер історичної картини, скульптор, професор портретного живопису, неперевершений художник релігійних полотен, активний учасник Товариства пересувних виставок (член правління і навіть скарбник). Відзначився доброчинною діяльністю, багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, матеріально допомагав голодуючим, нужденним митцям, студентам, ініціював збір коштів на пам’ятник М. Гоголю в Ніжині.
Після довгих років життя у місті Микола Миколайович Ге перебирається жити в село. У 1875 році художник купив невеликий хутір Іванівський поблизу станції Плиски в Чернігівській губернії, який придбав у свого тестя Петра Івановича Забіли. «Я пішов у село. Я думав, що життя там дешевше, простіше, я буду господарювати і цим жити, а мистецтво буде вільним», - пояснював М. Ге своє рішення в листі до П.Третьякова. Невеличкий, дуже скромний, присадкуватий, зовсім не схожий на поміщицькі садиби будиночок, до кінця днів художника буде його притулком, його творчою майстернею. Ідей і планів у нього було дуже багато. Перше, що Микола Миколайович зробив – це перебудував старий будинок і обладнав собі майстерню; причому сам сконструював особливе вікно з подвижними рамами на шарнірах і системою дзеркал, щоб ловити верхнє світло. М.Ге взявся за фізичну роботу, швидко опанувавши ремесло пічника та за окраєць хліба клав печі селянам. Заводить велику пасіку, садить сад, сіє, жне. У харчуванні перейшов на вегетаріанство. Одяг він носив грубий, полотняний, не соромився вдягати старий поношений піджак і в такому одязі бував у різноманітних товариствах. Художник став ще й власником 350 десятин землі, завідував маєтком І.Білозерського «Гирявка» біля Борзни. Півтора роки художник обживався: кинув живопис, взяв у руки палицю і почав ходити по селах і проповідувати людям. А потім ходоком від народу стукав у казенні двері. Хтось називав його «апостолом», хтось «юродивим». Микола Ге говорив, що в його душі стався величезний переворот і він на деякий час відмовився від мистецтва та зайнявся питаннями релігії і моралі. Пише, що потрібно жити сільською працею, що мистецтво не може служити засобом для забезпечення життя. До грошей Микола Ге ставився байдуже. І якщо у нього купували картину, він радів перш за все тому, що це було визнання його роботи. Та почали нагадувати про себе борги. Від матеріальної скрути рятували портрети місцевих багачів, за які М.Ге брався неохоче. За п’ять років (1878 - 1883) він написав їх аж двадцять. Серед замовників були люди відомі: М.А. та П.І.Терещенки, київський лікар Ф.Ф.Мерінг, Я.В.Тарновський. Останній український гетьман Павло Скоропадський згадував, що художник Ге був частим гостем його діда Івана Михайловича в Тростянці. Живучи в якомусь із гостьових флігелів, він «переписав усю нашу сім’ю». На замовлення Стародубської земської управи Ге написав портрет Петра Івановича Скоропадського, батька майбутнього гетьмана. А ось і зовсім сенсаційна річ: виявляється, Ге писав і самого Павла, от тільки до гетьманства тому ще залишалося цілих сорок років. Поки що ж він, семирічний, разом із братиком Михайлом, позуючи художнику, горнувся до своєї матері, Марії Андріївни. Походила вона з відомого роду Миклашевських, які в селі Волокитине на Чернігівщині мали родовий маєток. Для нього М. Ге написав портрети Андрія Михайловича Миклашевського, його доньки графині Олександри Андріївни Олсуф’євої та її дітей. Про всі ці роботи мистецтвознавці тепер пишуть коротко і печально: «місцезнаходження невідоме». Те ж саме - з портретами Терещенків, які до 1941 р. зберігалися в Київському музеї російського мистецтва, княгині Щербатової з доньками та графа К. П. Клейнміхеля з сином. На щастя, частина робіт раннього періоду життя на хуторі вціліла.
На гостини до художника, приїздило багато видатних людей: Микола Костомаров, Павло Третьяков, який придбав для своєї колекції декілька картин, Михайло Врубель зі своєю дружиною Надією Забілою, яка була племінницею Ганни Петрівни Ге, Ілля Рєпін. Останній приїздив в Україну у пошуках типажів для картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». В свій приїзд він написав портрет Миколи Ге (1880).
У 1886 році М.М.Ге відмовився від власності, вважаючи, що цим він спокутує свої гріхи. Все майно було віддано дружині і дітям. Однак жити Микола Миколайович залишився на хуторі («я живу в них тому, що вони цього хочуть»). Відтепер він намагався не розрізняти своїх і чужих. Після екстравагантного рішення його родина розкололася. Батькові принципи поділяв старший син Микола; молодший же, Петро, був на боці матері. Ганна Петрівна якийсь час, навіть, жила у нього в Москві. Зрештою, домашні бурі вщухли. Проте це не означало, що Микола Миколайович відмовився від своїх переконань. Ні, він залишався тим самим «проповідником», який своєю зовсім неканонічною інтерпретацією євангельських сюжетів не раз шокував сучасників.
На хуторі Микола Миколайович Ге провів 18 років, брав активну участь у культурному житті Чернігівщини, Ічнянщини, де розписував Миколаївську церкву, товаришував із багатьма відомими людьми: художниками, літераторами, науковцями, меценатами.
Ганна Петрівна померла на три роки раніше за чоловіка, і поховали її в саду. В останні дні весни 1894-го не стало й Миколи Миколайовича. Помер він раптово. Гостював у Ніжині, в молодшого сина; додому повернувся пізно увечері. Скликав рідню, щоб сісти за стіл... А далі сталося те, про що в одному з листів Микола Миколайович написав так: «Пора додому, тобто помирати». Поховали Миколу Миколайовича Ге поруч з дружиною в садочку.
Наприкінці життя Микола Ге написав автопортрет, у якому відбилося його напружене духовне життя. Це автопортрет-підсумок. Схожий на біблійного пророка він залишався наодинці з вічністю. Автопортрет Миколи Ге мистецтвознавці вважають однією із найкращих робіт художника.
Картини Миколи Ґе зберігаються у Паризькому музеї д’Орсе (з колекції Харківського художнього музею), 32 картини - у Національному художньому музеї України (одна з робіт «Портрет хлопчика-українця» у вишиванці), у Вінницькому художньому музеї та у Київському музеї російського мистецтва. Під час німецько-радянської війни 18 робіт майстра були втрачені, у тому числі портрети мецената Миколи Терещенка та матері історика Миколи Костомарова.
28 лютого 2011 року в м. Ічні відкрито Музей художника М.М. Ге. Витоки музею сягають 60-70 років минулого століття. Вчителем історії, краєзнавцем села Івангород Ічнянського району, Олександром Силовичем Циганком і правнучатою племінницею художника Ольгою Севаст’янівною Кузнєцовою та її чоловіком, була проведена велика краєзнавчо–пошукова робота, результатом якої і стало можливим створення музею художника в цьому селі. З ряду поважних причин музей в с. Івангород припинив свою діяльність понад 20 років тому. З метою популяризації творчої спадщини видатного художника та з нагоди ювілею художника було прийняте рішення районної ради про перенесення музею в м. Ічня. Експонати музею широко розкривають життєвий і творчий шлях художника М.М. Ге, починаючи з дитячих років і до останніх днів проведених на хуторі Іванівський, що розташований за 7 кілометрів від с.Івангород. Десятки спогадів, фотографій, документів, речей, які розповідають про те близьке оточення рідних, друзів, знайомих, які були причетні до життя і творчості М.М. Ге.
Сьогодні хутір Миколи Ге надійно відгороджений від заїжджого люду класичним українським бездоріжжям. Тиша там дихає відлюддям і Вічністю. Там є стежина, яка веде в тихий, мальовничий куточок, який колись був краєм саду художника. Тепер там ростуть берези і ялини. Художника давно немає. Картини його ще живі та промовляють. Особливо актуальні слова «Що є істина?» сьогодні, коли самовпевнені та горді люди самі вибудовують власну істину, побудовану на егоїзмі, життєвих розкошах та задоволеннях. А справжня істина десь там в тіні, зіщулена, обсміяна та зневажена. Чи не це хотів сказати майбутнім поколінням Микола Ге?
Ольга Захарченко, організатор екскурсій 1 категорії відділу культурно-освітньої роботи.
 |  |  |  |  |  |
