Приємної прогулянки, Шановні гості!!!

НОВИНИ

    


    8 червня 2019 року Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» зустрічав учасників і гостей Другого Всеукраїнського відкритого дитячого фестивалю патріотичної пісні та поезії «Чернігівська Січ». Фестиваль об'єднав навколо себе людей, які небайдужі до рідної землі, до рідної мови, а ще більше – до неньки України. 
    


    25 травня 2019 року в Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка» в рамках проекту «Біжи та дивись» відбулися спортивні змагання «Качанівка - trail forever 2019» за двома дистанціями: «Озерна» - 18 км, «Паркова» - 9 км. У змаганнях  брали участь всі бажаючі. 
    


    25 травня 2019 року благодійна організація «Фонд відродження Качанівки» спільно з Національним історико-культурним заповідником «Качанівка» провели дитячий благодійний бал «На гостини до Тарновських» на відзначення 195-ї річниці відтоді, коли родина Тарновських стала господарями качанівської дворянської садиби (1824-2019). У заході взяли участь 39 пар дітей загальноосвітніх шкіл Ічнянщини, представники влади, творча інтелігенція, бізнесмени, політики.                            

ВАЖЛИВО !!!

---

ВИПАДКОВЕ ФОТО

---



 Історик Малоросії

( до 215-ї річниці від дня народженння М.А Маркевича).

Маркевич Микола Андрійович – український історик, фольклорист, поет, композитор. Народився в селі Дунаєць на Глухівщині. Жив з 1809 року в селі Сокиренці Срібнянського рн., пізніше в селі Рудівка Прилуцького рн. Походив він з відомого в Гетьмапщині старшинського роду Маркевичів. Його батько Андрій Маркевич, внук віце-канцлера В.Кочубея, співучень В.Жуковського, деякий час служив перекладачем іноземних справ  у Дрездені і Константинополі. Пізніше у своїй садибі займався бджільництвом, садівництвом. У спадок від батька Микола Андрійович отримав маєток с. Турівка, Згурівського рн. Київської обл. і 700 кріпаків.

У чотирирічному віці умів читати й писати російською, французькою й німецькою мовами.
З березня 1814 року навчався в приватній школі Павла Білецького-Носенка в селі Лапинці під Прилуками. 1817-1820 -  роки навчання в Благородному пансіоні при головному педагогічному інституті в Петербурзі. Там він товаришував з О.Пушкіном, Ф.Глінкою, О.Бестужевим, К.Рилєєвим. 
З 1820 року йде на військову службу юнкером Курляндського драгунського полку. Тоді російському поетові В.А.Жуковському Маркевич писав: «Вступивши на службу, я багато втратив часу для наук, а в службі я став поетом». 
1824-го року вийшов у відставку з чином поручика, повернувся до свого маєтку в Україні, за винятком поїздки 1829 року до Москви, вже не залишав його до кінця свого життя. Одружився з донькою прилуцького поміщика Уляною Олександрівною Ракович, яка доводилася племінницею господарю Качанівської садиби, Григорію Степановичу Тарновському. Григорій Степанович був весільним батьком на весіллі Миколи Маркевича і Уляни Ракович.
Живучи на Чернігівщині (з 1833 по 1853 р.р.), історик був частим гостем садиби Тарновських. Саме в цей час влітку 1838 р. і відбулася в Качанівці зустріч з Михайлом Глінкою, яка поновила у пам’яті недавне минуле і утвердтла теплі дружні стосунки з композитором. М.Маркевич добре знав М.Глінку по Петербурзькому Благородному пансіоні, де вони разом навчалися, спілкувалися, читали вірші, брали уроки у знаменитого піаніста, композитора Джона Фільда. У Качанівці композитор попросив М.Маркевича допомогти йому з текстом балади Фінна. Текст у О.Пушкіна був завеликий, тому треба було його не тільки скоротити, а й зв’язати окремі частин. М.Маркевич погодився. Але, як виявилося в процесі роботи, це було не дуже просто.Глінка згадував: «Маркевич гриз перо, нелегко йому було з додатковими рядками підробляться під вірші Пушкіна». Ця складна робота була успішно виконана.
  І до цього часу в Качанівці красується серед паркової зелені на невисокому пагорбі альтанка М.Глінки, де працював композитор. Залишилась і картина художника В.Штернберга, який в цей час гостював у Тарновських, «В Качанівці. Глінка пише баладу Фінна», яка написана під час праці композитора разом з М.Марковичем. Картина сюжетна.
  Цю роботу В.Штернберга М.Маркевич назвав пізніше «Страничка из моей жизни». Він її отримав від родичів Г.С.Тарновського, які перебіраючи речі, знайшли дві скрині з різними речами. Це було у 1857 році. М.Маркевич подає опис картини: «Качанівка, моя квартира, у вікно видно частину саду, я сиджу за баладою Фінна, Глінка біля мене пише голос і партитуру для цієї балади. Штернберг пише наші портрети… тут за ним стоїть з люлькою господар Григорій Степанович Тарновський і дивиться на картину. За Глінкою картуз його з небіленого батисту. Біля вікна – моя палиця і на ній моя гостроконечного сукна шапочка». 
   Микола Андрійович Маркевич завжди був бажаним гостем в родині Тарновських.
  Всі твори Маркевич писав  російською мовою. Першу його поезію надрукував В.А.Жуковський 1820 року в журналі «Невській зритель». Продовжував він творчу працю уже після відставки, в 1831 році була надрукована збірка його поезій «Украинские мелодии», в яку ввійшло 36 віршів.
  Займався дослідницькою роботою, збирав історичні документи Козацької доби з метою створення українського енциклопедичного словника, в якому вважав мав би будь-який українець, та кожна українка знайти історичні, географічні, статистичні дані про Україну, біографії видатних  осіб українського народу. Протягом десяти років створив понад ста тисяч статей для енциклопедичного словника, систематизувавши це в алфавітному порядку в 30-ти зошитах. Обсяг його роботи, підготовлений до публікації, становив 11 томів, по 600 стр. кожний.
  В 1842-43 р.р. була надрукована М.Маркевича головна історична праця «История Малороссии» - у 5-ти томах, в якій викладено історію України від найдавніших часів до кін.ХVІІІ ст.. Перші два томи містять авторський виклад, а три інші – документи, матеріали, примітки, показчик імен. Зокрема у додатках до 5-го тому вміщені відомості про кількість військ, та на населення за різними джерелами, список полків, устрій і управління, розпис правителів Малоросії, таблиця гетьманів, списки Генеральної старшини церковних ієрархів, хронологія битв та пригод. Маркевич запропонував власну періодизацію історії України, побудовану за принципом контрастності – періоди слави та піднесення чергуються з епохами занепаду і катастрофічної руйнації. 
Після цієї публікації, в журналі «Бібліотека для чтенія», його звинуватили в написанні історії «мікроскопічної країни Малоросії, в якій не більше як мільйон населення та сорок тисяч розбійного козацького війська». Російський літературний критик Віссаріон Бєлінський навіть виступав публічно проти важливої наукової діяльності Миколи Маркевича: «Малоросія ніколи не була державою, звідси випливає, що і своєї історії в строгому значенні цього слова не мала».
Він був знайомий із Тарасом Григоровичем Шевченком. І 1847 року поклав музику на вірш Шевченка «Нащо мені чорні брови». Шевченко присвятив Миколі Андрійовичу вірш «Бандуристе,друже сизий». У цій поемі Тарас Григорович звертався до Маркевича за кваліфікованими порадами досвідченого історика під час створення поеми «Гайдамаки», та під час творчої праці над офортами на історичну тематику.
Після публікації історичної праці «История Малороссии» майже 15 років не з’явилося жодної друкованої праці Миколи Маркевича. З 1850-го він почав тяжко хворіти. Друкувати його праці знову почали після смерті імператора Миколи І. долучився він до укладання українського словника куди увійшло 45 тис. слів, прислів’я, приказки, казки, пісні, старовинні універсали, літописи, історичні акти. Микола Андрійович став відомим колекціонером старовинних історичних документів. Він створив у Турівці історичний архів з рідкісними стародруками, історичними манускриптами, гетьманськими універсалами, листами видатних діячів. Його провінційний архів налічував 12 тисяч рукописів українською, турецькою, татарською, польською, російською, французькою, німецькою, латинською, грецькою, грузинською, вірменською мовами. Майже половину з них він устиг класифікувати, системно описати і ввести до каталогу.
  1851-го року у виданні «Отечественные записки» була поміщена стаття з його проханням надати допомогу в опублікуванні історичних документів з його архіву. Згодом ця колекція документів з історії України ХVІІ – ХVІІІст. опинилася в Пашковому домі Рум’янцевського музею міста Москви, у фонді рукописних колекцій Російської державної публічної бібліотеки.
21 червня 186о року, через хворобу, Микола Андрійович помер. Похований у родовому склепі церкви Всіх Святих на правому березі річки Перевід, напроти села Турівка.
Українці пам’ятають свого земляка-патріота. У Прилуках є вулиця Миколи Маркевича. У серпні 2018 року, в селі Дунаєць, на територвії навчально-виховного комплексу, відкрито пам’ятний знак М.А. Маркевичу.
          
Фабриченко Валентина, організатор екскурсій НІКЗ «Качанівка».




Авторизація





У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі