Приємної прогулянки, Шановні гості!!!

НОВИНИ

    


    7 вересня 2019 року в Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка», в рамках 13 літературно-мистецького свята «Качанівські музи», Дирекція художніх виставок України презентувала виставку сценографіїі театрального художнього костюма Катерини Корнійчук та Олексія Вакарчука «Три зустрічі з Шекспіром».
    


    7 вересня 2019 року Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» гостинно зустрічав учасників і гостей літературно-мистецького свята «Качанівські музи» шедеврами українського мистецтва різних жанрів. На головній сцені свята полонили своїми талантами ...
    


    24 серпня 2019 року об 11-00 годині Національний історико-культурний заповідник "Качанівка" у співпрпаці з Парафіївською об’єднаною територіальною громадою проводить День Незалежності України. Запрошуємо всіх бажаючих долучитися до святкування.  

ВАЖЛИВО !!!

---

ВИПАДКОВЕ ФОТО

---



 Качанівка в творчості І.Ю. Рєпіна

 «Истоки моего творчества идут оттуда,
из старого Чугуева, такого серого,
унылого, а вместе с тем милого сердцу»

Ці рядки, які належать І.Ю. Рєпіну, можна поставити епіграфом до даної лекції. Таке зізнання зробив сам художник в кінці свого життя і воно дуже цінне для нас, так як не залишає жодних сумнівів про ту роль, яку відіграла Україна в творчості одного з найкращих майстрів мистецтва другої половини ХІХ століття.  
Ілля Юхимович Рєпін народився 5 серпня 1844 року в невеликому українському містечку Чугуєві Харківської губернії. Зв'язок із рідним містом й Україною Ілля Рєпін намагався зберігати до кінця життя, а українські мотиви посідали важливе місце у творчості художника.
Його батько був відставним військовим, розжалуваний в солдати, в минулому чимало поїздив по країні, а останнім притулком для нього виявилась Україна. Початкову освіту хлопчина отримав від матері, яка влаштувала в себе вдома, щось на кшталт школи, сама навчала дітей писати, читати, а запрошений місцевий дяк викладав арифметику.
Малювати та ліпити фігури тварин Ілля почав досить рано. Це було його єдине улюблене заняття. Згодом батько віддав хлопчика до місцевої школи топографів. В ті роки військові топографи проводили в Чугуєві знімальні та креслярські роботи і вважалися найбільш освіченими людьми в місті. Але в 1857 році їх поселення були скасовані, і вони покинули Чугуїв. Однак юнак мріяв продовжити навчання малюнку і живопису в різних місцевих художників. Так він познайомився з іконописцем І.М. Бунаковим, у якого провчився близько двох років. 
До шістнадцяти років Ілля досяг певної майстерності в іконописі, покинув свого вчителя і почав працювати в кочових іконописних артілях. Він міг самостійно виконати великі настінні образи, його роботами були задоволені і артільники, і замовники. Згодом наймачі навіть стали приїжджати за «богомазом» Рєпіним з усієї України. Своїм непоганим заробітком художник суттєво підтримував остаточно збіднілу до того часу сім’ю. Мріючи про вступ в Петербурзьку Академію мистецтв, молодий Рєпін виписав собі альбом «Северное сияние», в якому друкувалися картини російських художників, а також дістав устав Академії з новою вступною програмою. Поїздка в столицю для нього була важливою і невідворотною подією.
Восени 1863 року на зароблені гроші Ілля Рєпін поїхав в Петербург. За порадою нових столичних знайомих він одразу записався в Малювальну школу Товариства заохочення художників, яка знаходилась в будівлі Біржи, а також показав свої малюнки в Академії мистецтв. Однак там його чекало розчарування: молодому живописцю вказали на недоліки в його вміннях та порекомендували зайнятися технікою малюнку.
На другому році навчання в Малювальну школу прийшов викладач Іван Крамськой. Він мав репутацію бунтаря, який відмовився в числі чотирнадцяти випускників Академії мистецтв від золотої медалі за те, що їм не дозволили написати дипломну роботу на вільну тему. Рєпін був захоплений творчістю Крамського і старанно навчався у нього малюнку. Молодого живописця  продовжувала манити Академія мистецтв, однак з вступом були певні труднощі, так як Рєпіну не вистачало значних знань. Правда, існував ще варіант зарахування вільним слухачем, тільки це коштувало значних грошей, яких у нього не було. Але перед майстром стояла чітка мета. 
Згодом мрія Рєпіна збулася: він знайшов покровителя в особі Федора Івановича Прянішнікова, члена Товариства заохочення художників і колекціонера живопису, і вже з кінця січня 1864 року став вільним слухачем Академії мистецтв. Навчатися молодому Рєпіну було важко, але цікаво.  
Через декілька місяців він наважився на переатестацію і вже був зачислений як дійсний учень того ж таки першого курсу. Художник брався за будь – яку роботу, щоб хоч якось існувати, ретельно виконував всі академічні завдання, писав ескізи на біблійські та античні сюжети, як це належало в Академії, відвідував лекції та здавав іспити. Дипломну в Академії мистецтв вимагалося написати строго на один із запропонованих комісією євангельських сюжетів. 
Спочатку образ майбутньої картини у художника ніяк не складався. Рєпін довгий час обмірковував композицію, переставляв фігури і вирішував пластику рухів героїв, тому не встиг захиститися у належний час і пропустив цілий рік. Постійно обговорюючи з Крамським свої етюди і начерки до дипломної роботи, він нарешті знайшов для себе головну ідею твору. За цю роботу Ілля Рєпін отримав велику золоту медаль, звання художника першого ступеня і право на шестирічну безкоштовну пенсіонерську поїздку за кордон.
Серед величезної рєпінської спадщини значне місце займають праці присвячені Україні або певним чином пов’язані з нею. Задум таких видатних картин як «Запорожці», «Вечорниці» були навіяні історією, культурою, народними звичаями краю, де пройшло дитинство художника. Перш ніж втілити свою ідею в закінчений твір, Рєпін створював численні етюди, малюнки, але поступово захоплюючись цікавим типажем він перетворював ці начерки в самостійні роботи не мають відношення до задуманого твору і відображають життя і побут українського народу, образи селян, неповторні в своїй індивідуальності. Такі малюнки, рідше етюди маслом, виконані в період найбільшої творчої активності майстра, володіють самостійною цінністю в художньому, історичному, етнографічному планах. 
Подорож на Україну 1880 року – особливий період в творчості Рєпіна. Праці цього періоду – найцінніший внесок художника в українську культуру.  
Над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану» художник Ілля Юхимович Рєпін працював понад дванадцять років. Перший задум картини належить до 1878 року. Влітку в Абрамцево у Рєпіна гостював його товариш по Академії художеств М.В. Прахов. Він звернув увагу Рєпіна на лист запорожців, адресований турецькому султанові як на чудовий сюжет для нової картини. Рєпін вже давно мріяв написати велику історичну епопею, головним героєм якої було б запорозьке козацтво.
Рєпін тут же накидав ескіз майбутньої картини, яка виникла в його уяві. І вже весною 1880 року він поїхав на Україну. Велику роль у створенні картини відіграло перебування Рєпіна в Качанівці, приводом для відвідин якої послужила колекція українських старожитностей Василя Васильовича Тарновського – молодшого, один із розділів колекції – «козацька старовина». До розділу входило понад 900 найрізноманітніших предметів побуту та вжитку; музичні інструменти, чоловічий одяг, портрети історичних осіб, а також різноманітні види зброї: шаблі, списи, пістолети, гармати. Ці історичні предмети стали безцінним матеріалом для художника упродовж двох місяців перебування в садибі (серпень – вересень 1880 р.) Рєпін виконав близько трьохсот замальовок. 
Розпочалося все в 1880 році з серії етюдів. Після цього була серія ескізів і підбір моделей. Перший закінчений ескіз з’явився  в 1887 р. Рєпін подарував його Д.І. Яворницькому, який пізніше продав його Третьякову.В ескізі знаходимо той вузол композиції, який зберігся при всіх подальших її змінах. Тут намічено і ряд основних фігур. Композиція відкрита, фігури розташовуються в основному уздовж першого плану.Вся сцена ніби наближається до глядача, крупним планом. Ескіз цей допрацьовувався і частково змінювався протягом усіх 80-х років в процесі роботи над картиною. У сучасному своєму стані цей ескіз  виглядає невеликою картиною.
«Запорожці…»– складна багатофігурна композиція, в якій майстер досяг відчуття свободи і молодецької завзятості. Фрагменти картини  продумані і точно співпадають один з одним, завдяки чому  в ній немає головних ролей – всі персонажі рівноправні. Так художник виражає свободу, рівність і братерство запорожців – важливі особливості життя цього народу. 
Відомі прототипи окремих персонажів картини: для писаря позував історик Яворницький, для образу легендарного отамана Сірка — генерал Драгомиров, для козака, що випускає дим з ніздрів, — художник Кузнєцов, для товстого козака, що регоче, — професор Петербурзької консерваторії Рубець, для чоловіка в шапці — господар качанівської садиби Тарновський - молодший.
Творча історія самої картини не зовсім з'ясована. Існує два варіанти твору. Перший, що був написаний у 1891 році, й зараз зберігається у Державному Російському музеї в С.– Петербурзі, другий — не завершений (датується 1893 роком), нині перебуває у Харківському художньому музеї. На відміну від більш академічного першого варіанту, харківський отримав більш жанрове трактування. І це природно – за шість років, які відокремлювали харківське полотно від петербурзького, відбулись внутрішні жанрові зміни в самому розумінні історизму, який частіше почав втілюватись художниками в побутовому і пейзажному ключі. На картині змінені і самі персонажі.
Перебуваючи в Качанівці, Рєпін писав ще й портрети господаря. На картині «Гетьман», що зберігається у Сумському художньому музеї, Василь Васильович Тарновський – молодший зображений біля однієї з гармат, які стояли колись перед качанівським палацом. Етюд «Козак» - поясний портер Тарновського в козацькому вбранні із схрещеними руками.
Картина І. Рєпіна "Вечорниці" також була створена в маєтку Тарновських в Качанівці. Для її написання художник неодноразово відвідував навколишні села та замальовував сцени місцевих молодіжних розваг. На полотні можна побачити традиційні осінні зібрання молоді - вечорниці. З сюжету роботи зрозуміло, що зображена сцена відбувається у той момент, коли до вечорничної хати прийшли хлопці. Дівчата відклали свою роботу, на столі стоїть пляшка, молодь розважається. В центрі картини - танцююча пара, ліворуч - гурт музикантів (сопілка, скрипка, бубон), праворуч - гурт молоді і старших людей, які спілкуються та спостерігають за танцюючими. Уся робота нагадує стоп  кадр – настільки чітко і динамічно зображені рухи кожної фігури. В цьому проглядається вплив імпресіонізму, представникам якого було характерно зафіксувати секундну мить, те, що відбувається тут і зараз.
Робота над картиною була розпочата в 1877р. в Чугуєві, де був зроблений живописний ескіз (місцезнаходження невідоме). І.Ю. Рєпін продовжив роботу над картиною в Москві. ЇЇ бачили М.П. Собко і А.І. Сомов, які приїздили в грудні 1877 р. в Москву для огляду і відбору творів на Всесвітню виставку в Парижі 1878 року. Вони запропонували Рєпіну брати участь з цією картиною в виставці, але художник не встиг завершити її до назначеної дати.
Робота над картиною продовжилась в 1880 р. під час літньої подорожі Рєпіна на Україну в зв’язку з необхідністю збору матеріалу для "Запорожців". Рєпін в одному з особистих листів писав: «Вечорницы» писаны в Москве и Петербурге, но главная работа была в Качановке у Тарновских. Там почти все лето, каждый вечер, я ходил на село. Там, в Досвічані хатині устроен был и стол, и все места для девчат и парубков, я заполнял альбом материалами». В Петербурзі Рєпін дуже швидко, буквально за декілька неділь закінчив картину і виставив її  на пересувній виставці в 1881 році.
В Качанівці Рєпін виконав велику кількість малюнків. На сьогодні відомо близько тридцяти. Вони включають малюнки та етюди маслом, на яких зображено натуру в заданій відповідно до композиції позі до «Вечорниць», серед яких Явдоха Гусарівна, Нечипор Коваль, Василь Баран, багато чисельні портрети селян з ярко вираженими національними рисами, найбільш значимі з яких «Українська селянка», «Український селянин», «Юхим Самусь». 
Пейзажні етюди Рєпіна, виконані в Качанівці, як відображення враження від суворої та живописної природи, втіленням якої був Качанівський парк – «Алея в парку», «Мальви». 
В Качанівці Рєпін написав портрет господині С. В. Тарновської. Робота «У рояля» - одна із останніх робіт Рєпіна качанівського періоду, найкращий твір портретного жанру, виконаний в ті роки. Особливість образа – шарм і теплота, притаманні привітній господині маєтку.  Художник зобразив Софію в профіль, під час гри на роялі. 
Відвідини Рєпіним М.М. Ге на хуторі Іванівський, спроба зрозуміти сенс усамітненого життя художника. Портрет М.М. Ге – як вираження відношення Рєпіна до цього питання.
Малюнки та етюди, виконані під час подорожі в Україну, продовжують демократичну тему в творчості І.Ю. Рєпіна. У них відбилася зміна манери і техніки художника. Їх цінність визначається ще й тим, що більша частина колекції В.В. Тарновського, як і багато історичних пам’ятників України, втрачені. Багато малюнків Рєпіна є єдиними свідками втрачених пам’ятників мистецтва та експонатів колекції. 

Підготувала: завідуюча відділом
науково – дослідної роботи 
Буренко В.А.




Авторизація





У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі