Приємної прогулянки, Шановні гості!!!

НОВИНИ

ВАЖЛИВО !!!

---

ВИПАДКОВЕ ФОТО

---



 Людина енциклопедичних знань

(до 215-річчя від дня народження М. О. Максимовича).

15 вересня виповнилось 215 років з дня народження визначного вченого М.О.Максимовича – одного з найосвідченніших людей 19 ст.
         Максимович Михайло Олександрович видатний український вчений – енциклопедист, фольклорист, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет зі старшинського козацького роду Полтавщини, перший ректор університету Св. Володимира. Член історичного товариства імені Нестора – Літописця.
         Народився 3 вересня 1804 року на хуторі Тишківщина Золотоніського повіту Полтавської губернії у родині збіднілого дворянина, предки якого у17-18 столітті займали високі посади в козацькому війську , зокрема Самійло Величко згадує про переяславського знатного військового товариша Василя Максимовича. Виховувався під впливом дядьків по матері, Іллі Максимовича, доктора права та філософії харківського університету, та Романа Максимовича, викладача грецької та  римської словесності у Московському університеті.
         М. О. Максимович хоч і походив із зубожілих дворян, власне поміщиком і не був. Він усе життя заробляв собі на хліб нелегкою працею викладача і вченого. Влаштувавши на придбаній землі хутір – славнозвісну Михайлову Гору біля с. Прохорівки на Черкащині, Максимович з навколишніми поміщиками не товаришував, почуваючи себе чужим у їхньому колі. Усім своїм єством він тягнувся до простого трудящого люду, любив його за щирість, сердечність і талановитість, глибоко співчуваючи тяжкій долі покріпаченого селянства.
         Дослідники наукової діяльності Максимовича виділяють у його творчому житті три періоди: московський, київський і останній, коли він жив на хуторі Михайлова гора. Вивчаючи спадщину Максимовича як народознавця, не можна обминути й найбільш ранній період у його житті, пов’язаний з восьмирічним навчанням у Новгород – Сіверській гімназії. Багатющі етнографічні , фольклорні та історичні матеріали з Сіверщини, які знаходимо в працях вченого, свідчать, що зацікавлення історією й народним життям пробудилося у нього саме під час навчання в гімназії.
         По закінченні гімназії, у 1819 році вступив на філологічне відділення Московського університету. Провчившись два роки, перейшов на природниче відділення, де вивчав фізику й математику, 1823., по закінченні навчання, залишений для наукової роботи.  В 1827 р. Максимович видав у Москві одну з перших збірок українських народних пісень, певна частина яких, слід гадати, була зібрана ним ще до вступу в університет.
         У травні 1834 р. М. О. Максимовича запрошують до щойно створеного Київського університету Святого Володимира, де він спершу працює професором, а з жовтня того ж року стає першим ректором. Очоливши  водночас перше відділення філософського факультету, Михайло Олександрович розгорнув велику науково-організаційну, видавничу й теоретичну роботу. За його безпосередньою участю в 1835 р. був створений «Тимчасовий Комітет для розшуку старожитностей у Києві», 1837 року при університеті був заснований «Музей старожитностей», в якому поруч з археологічними експонувалися й етнографічні матеріали.
         У 1835 р. у зв’язку з хворобою йде з посади ректора і залишається професором. Присвячує себе вивченню української та російської історії, досліджує «Слово о полку Ігоревім», а 1837-го публікує його переклад російською мовою. М. Максимович здійснив видання трьох випусків збірника «Киевлянин».
         До 1845 року читає лекції у Київському університеті, працює у Київській археологічній комісії, де вперше познайомився з Т. Г. Шевченком. Того ж року через погіршення здоров’я виходить на пенсію, оселяється на хуторі Михайлова Гора Золотоніського повіту Полтавської губернії. Виїжджає  для роботи в архівах та бібліотеках до Москви, Петербурга та Києва, публікує багато історичних праць. Листується і зустрічається з багатьма діячами науки і культури, зокрема з Т.Шевченком, В. Бєлінським, Д. Писарєвим, М. Гоголем. Бере участь у наукових дискусіях, заперечує норманську теорію походження Русі – України, розвінчує погодінську  теорію, за якою Україна – це лише південь Росії, її «окраїна». В 1856 році публікує на цю тему «Філологічні листи до М. Погодіна», у який захищає самобутність українського народу, його культури та мови.
         Навесні 1853 року Михайло Максимович одружився на Марії Василівні Товбич, дочці небагатого поміщика. У них народилося двоє дітей – син Олексій (юрист, член вітебського окружного суду) і дочка Ольга (педагог).
         Максимович був одним з основоположників української етнографії і це виявилося не тільки і не стільки в кількості його етнографічних праць, скільки в його методико-теоретичній та науково-організаційній роботі. Він неодноразово порушував питання про вивчення культури і побуту українського народу, сформулювавши при цьому ряд важливих методичних настанов.
         Знаменного 1859 р. М. Максимович видав перший номер альманаху «Українець», в якому вміщено багато матеріалів з історії України. Того ж року на хутір Михайлову Гору приїжджає Т. Г. Шевченко, який написав там портрет Михайла Васильовича та його дружини Марії Василівни. А у серпні – вересні того ж 1859 р. М. О. Максимович на запрошення В.В. Тарновського (старшого) побував в Качанівці. З господарем садиби його познайомив М. В. Гоголь. Обставини перебування вченого в Качанівці не відомі, як до речі, і термін проживання його в садибі. Та все ж про перебування М. О. Максимовича в Качанівці свідчить його автограф в сімейному альбомі Тарновських і, ймовірно, відвідував помістя ще не один раз.
Ще в 1835 році М. Максимович, йдучи назустріч побажанню свого друга (Гоголя), запросив В. В. Тарновського ад’юнктом по кафедрі словесностів Київському університеті . Але незважаючи на бажання Максимовича , попечитель Київського навчального округу не затвердив В. В. Тарновського.
Як велике особисте і всенародне горе сприйняв М. О. Максимович смерть Т. Г. Шевченка. Узяв участь у похороні поета в Каневі. Написав і прочитав над могилою вірш, у якому високо оцінив його роль і значення в історії України. Згодом присвятив йому ще кілька поезій. У спогадах відмічав, що Тарас Григорович «був чудесним співаком і разом з тим новим творцем народних українських пісень».
Помер Михайло Олександрович на 69 році життя 22 листопада 1873 року і похований біля хутора Михайлова Гора. На його могилі було споруджено високий кам’яний надгробок , а колеги й шанувальники  в Києві видали зібрання творів у трьох томах, що також стали пам’ятником цьому подвижникові науки, освіти, культури в рідній Україні. Працюючи в багатьох галузях науки, М. О. Максимович був видатним прогресивнимісториком,етнографом, визначним ученим та мислителем як за багатогранністю обдарування, так і за енциклопедичними знаннями.

Підготувала: організатор екскурсій відділу культурно-освітньої роботи Пальчиковська Н. О.




Авторизація





У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі