Приємної прогулянки, Шановні гості!!!

НОВИНИ

ВАЖЛИВО !!!

---

ВИПАДКОВЕ ФОТО

---



 Дворянське гніздо Миколи Костомарова

Екскурсовод1-категорії
Трохименко Олена Василівна

Поруч із Прилуками, майже в самісінькому центрі села Дідівці, стоїть будинок, який привертає увагу передусім своєю несхожістю із сучасними особняками й селянськими хатами. Одноповерховий, з чотирма колонами, що прикрашають фасад, з кокетливо заокругленим дашком над входом, він нагадує про затишні « дворянські гнізда» та їх мешканців.
…..1875 року в Дідівцях, у місцевій церкві, вінчався зі своєю обраницею Аліною Крагельською професор Микола Іванович Костомаров – знаменитий історик, письменник-романтик, громадський діяч. Історія ця мала дивовижний сюжет. Сам Микола Іванович згадував в « Автобіографії», що його й Аліни Крагельської весілля мало відбутися ще 30 березня 1847р. Влітку 1845-го вона разом з матір’ю відпочивала в Одесі, де проводив свою відпустку й Костомаров. Судячи з усього, у приморському місті й відбулася «кристалізація почуттів» учителя й учениці. Вони вирішили одружитися.
Проте несподівано все полетіло шкереберть. За два дні до весілля студент О.Петров доніс про існування в Києві таємного Кирило- Мефодіївського товариства. Костомаров, як автор» Книги буття українського народу», що віщувала воскресіння України, вважався ідеологом цього товариства. Жандарми заарештували його і відправили до Петропавловської фортеці. Як і Тараса Шевченка, який прибув до друга на весілля. Тарасові, як відомо, судилася солдатчина, Миколу Костомарова невдовзі відправили у заслання до Саратова.
          А що ж Аліна? Вона приїздила на побачення з женихом (з яким була заручена  ще в лютому 1847-го) до Петропавлівки і готова була розділити його долю. Проте мати запротестувала, не бажаючи, щоб її зятем став «політичний злочинець»; навіть викинула доньчину обручку. Якийсь час Аліна Крагельська і Костомаров листувалися, а 1851року під тиском матері Аліна вийшла заміж за М.Д.Киселя.
  Побачились Аліна і Костомаров тільки через двадцять шість років, у Києві, де відбувався Археологічний з’їзд. Професор Костомаров був його учасником, отож мав змогу походити містом своєї молодості. А далі настав 1875-й рік, коли Микола Іванович тяжко захворів і лежав у своїй квартирі в Петербурзі після «мозкового удару». В сусідній кімнаті помирала його мати Тетяна Петрівна. Тоді й приїхала до північної столиці Аліна Леонтіївна: вона вважала своїм обов’язком  допомогти давньому другові, доглянути за ним. На той час пані Крагельська-Кисіль вже була вдовою. Близький приятель Костомарова Данило Мордовець напише у спогадах, що поява Аліни Леонтіївни поруч із Миколою Івановичем у скрутну годину була для нього порятунком. Втративши матір, свою «турботливу, хоч і буркотливу, няньку», він здобув дружину-добру, благородну, розумну, яка так швидко ввійшла в інтереси свого чоловіка.
        Наприкінці квітня 1875р. Аліна Леонтіївна разом з Миколою Івановичем приїхала в Дідівці, у свій родовий маєток. Лікарі пророкували, що після «мозкового удару» професор буде «вже не тим Костомаровим», якого знали раніше. Молодечий вогонь він і справді втратив, проте Дідівці все ж поступово відновлювали ослаблий організм.
        Костомаров у Дідівцях не був відлюдником. Навпаки, любив ходити довколишніми селами-в ньому продовжував жити дослідник народної культури, якого цікавили весільні обряди, народні гуляння зі стрибанням через вогонь у ніч на Івана Купала. До маєтку нерідко приїздили гості. Слід пам’ятати, що в радіусі якихось півсотні верст жили Тарновські /Качанівка/, Скоропадські /Тростянець/, Галагани /Сокиринці/, Куліш /Мотронівка/…. Але найближчими друзями М.Костомарова були, художник Микола Ге, який постійно мешкав на своєму хуторі Іванівському біля станції Плиски, та літератор Василь Горленко-власник села Ярошівка, що неподалік від Тростянця.
          Зверніть увагу: дружина Ге Ганна Забелло навчалася в тому ж пансіоні, що й Аліна Крагельська. Отже Костомаров навчав історії усіх трьох-і Аліну Крагельську, і Миколу Ге, і його майбутню дружину!
          Ге не раз приїздив у Дідівці, так само, як і Костомаров- на хутір Іванівський. І не дивно, адже Костомаров і Ге приятелювали і в Петербурзі. Художник неодноразово бував на «вівторках» у Костомарова, історик же, у свою чергу, залюбки приходив на «четверги» до Миколи Ге.9 серпня 1871р. М.Ге звітував раді Академії мистецтв, що, крім інших робіт, виконав для М.І.Костомарова портрет його матері Т.П.Костомарової. А в 1877р. він завершив роботу над портретом самого Миколи Івановича. Той, хто приходив у будинок Ге на його хуторі, міг бачити цю роботу художника на стіні вітальні-аж поки портрет не купив для своєї галереї П.Третьяков.
          Що ж до Василя Горленка,то для Миколи Костомарова, це була, крім  усього, можливість ближче познайомитися з історією /угасшей/,бо Горленки, які свого часу підтримали Мазепу, зазнали репресій; маєтки прилуцького полковника Горленка конфіскували саме /за Мазепу/. Блискучий культуролог і критик, Василь Петрович Горленко залишив цікавий нарис:» Дві поїздки з Миколою Костомаровим», в якому описав подорожні сюжети літа 1883-го і 1884-го рр.. Професор Костомаров любив мандрувати: як історика, його вабили залишки старовини. В.Горленко згадує про поїздку з Дідівців у Лубни й Переяслав. Проїздили Пирятин; побували у Мгарському монастирі, де помилувалися чудовим храмом із його високим, старовинним іконостасом.
          Потім – село Солониця в долині Сули: тут колись билися з військом Жолкевського полки Северина Наливайка. Ніщо тепер не нагадувало про колишні битви. А на місці, де раніше стояв лубенський замок Яреми Вишневецького, залишилися лише сліди фундаментів, окопи та ще уламки мармурових колон.
        У серпні наступного року /1884/ схожий на колісницю екіпаж повіз Костомарова й Горленка до Переяслава. «Ми об’їхали всі церкви,- згадував В.Горленко,- із яких цікава Успенська, яка знаходилась на тому місці, де в 1654р. присягали царю Хмельницький і військова старшина, Михайлівська, збудована в 11ст., і Покровська,збудована Мировичами…. В місті ми відвідали місцевого старожила О.О.Козачковського, товариша Шевченка..».
          Нарис В. Горленка оповитий настроєм прощання, адже мине кілька місяців –і Миколи Івановича Костомарова не стане. Горленко досить детально переповів також свої розмови з істориком. Виявляється. М.Костомаров збирався написати п’єсу про Б.Хмельницького, причому його дуже цікавила постать другої дружини гетьмана – Гелени, яка була тяжко покарана Тимошем /за дорученням батька/ після того,як стало відомо про її  /роман/ з якимось львівським годинникарем. М.Костомаров мав почати цей сюжет із тріумфального в’їзду Б.Хмельницького до Києва в 1849р., щоб потім розгорнути особисту драму гетьмана на тлі грандіозних історичних подій середини 17ст… Про цей, обдуманий до деталей, але так і не написаний твір, згадують й інші мемуаристи /напр.Д.Мордовець/, проте Горленко виклав суть задуму й сюжет найдокладніше. 
        Сучасники славетного історика у своїх мемуарах вельми охоче оповідають про Костомарова – людину, дружно відзначаючи його феноменальну пам’ять, а заодно й численні «професорські» дивацтва. Живучи в Дідівцях, Микола Іванович щоранку сідав в екіпаж і їхав три версти, щоб скупатися в Удаї. Любив гуляти лісом, збираючи квіти, які засовував у петельки й кишені піджака або ж у капелюх. Боявся спеки і воював із рідними за відчинені вікна; всупереч забороні лікарів обливався холодною водою. Був примхливим щодо їжі: обов’язково вимагав, щоб риба перед тим, як її почистять і засмажать, неодмінно була живою. Напівсліпий, Микола Іванович часто виходив у свій сад з дитячою сокиркою з наміром вирубати зарослі дикого хмелю; під ту його сокирку потрапляли й деревця, але все це легко прощалося професорові. На старості був страшенно розсіяний. Любив зоряне небо й особливо «місяченько». Мало не щодня «бігав по церквах», у яких довго і щиро молився…
        1 серпня 1881 року Костомаров відвідав славнозвісний маєток Качанівку. Він дуже любив гуляти в Качанівському парку. Одного разу в результаті такої прогулянки заблукав і наробив переполоху. Спантеличена Софія Василівна /дружина В.В.Тарновського молодшого/ розіслала по всьому паркові служників з ліхтарями, які, врешті-решт,знайшли Костомарова в гущавині лісу. На це Софія Василівна виправдовувалась потім: «Щоб же я тоді сказала всій Україні, коли б Микола Іванович Костомаров та загинув де-небудь у Качанівському парку».
  Дідівці додали чимало світлих тонів життю Миколи Івановича в останні його десять років. Звідси він повертався в Петербург зцілений душею й тілом. Недарма ж і Аліна Леонтіївна якось написала:»Дідівці- скромний куточок, не витіюватий, але куди не поглянь, щось вабить вас до себе- і це не особисто моя думка, а виривається це у кожного, хто сюди загляне….. Тут життя, а там /в Петербурзі/ зроблена декорація».
          7 квітня 1875 року М.І.Костомаров помирає у Санкт-Петербурзі.
          Ім’я Костомарова займає одне з почесних місць у відстоюванні права українського народу на самобутність його мови, історичного життя та національно- культурного розвитку.




Авторизація





У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі