Приємної прогулянки, Шановні гості!!!

НОВИНИ

ВАЖЛИВО !!!

---

ВИПАДКОВЕ ФОТО

---



 Ілля Юхимович Рєпін і його безсмертне полотно

Ілля Юхимович Рєпін і його безсмертне полотно( до 90-річчя від дня смерті художника).
Вершинним твором класика світового живопису Іллі Рєпіна є знамените полотно « Запорожці пишуть листа турецькому султану», про що свідчить і сьогоднішня всенародна популярність його в Україні. Репродукції цього твору і нині прикрашають помешкання багатьох українців, його живописні копії зменшеного формату, виконані здебільшого самодіяльними митцями, нерідко продаються на базарах сучасних українських міст та містечок поряд зі знаменитими « козаками – мамаями». Ще не так давно інтер′єр приміщення районної автостанції «Ічня» на Чернігівщині прикрашала досить майстерна великоформатна копія знаменитого твору, нагадуючи глядачам, що багатолітня наполеглива робота Рєпіна над цим шедевром починалася не десь там на землях «Всевеликого  войска Донского», а в сусідній Качанівці і що не російські донські козаки, а українські запорожці є героями цього твору.
Робота над картиною забрала у митця  понад 13 років напруженої праці, багатьох поїздок, численних наукових консультацій з фахівцями, супроводжувалася зверненнями до спеціальної літератури та архівів, вивчення музейних і приватних колекцій. Можна стверджувати, що цей шедевр Рєпіна народився не лише завдяки колосальній працездатності митця, його фанатичній відданості поставленій меті, але також і потужній підтримці численних шанувальників його таланту, особливо друзів – земляків, котрі сприйняли працю Іллі Юхимовича як справу патріотичну, загальноукраїнську.
У цій досить численній шерензі видатних діячів культури треба згадати  насамперед істориків Миколу Костомарова, Володимира Антоновича, Олександра Лазаревського, Дмитра Яворницького, мецената і колекціонера Василя Тарновського та генерала і впливового громадського діяча Михайла Драгомирова. Всі вони, кожний по-своєму , прислужився Рєпіну в роботі над головним  твором його життя.
На початку роботи над «Запорожцями» Рєпін уже був визнаним майстром, автором знаменитих творів – «Воскресіння доньки Іаіра» ( 1871: його дипломна робота), «Бурлаки на Волзі» ( 1873: твір, котрий приніс йому європейську славу), «Садко» ( 1876: за це полотно митець отримав звання академіку живопису) та багатьох чудових портретів. Час показав, що це був лише початок великого творчого шляху: попереду були вершинні твори художника, серед яких полотна на українську тематику займали дуже вагоме місце, а «Запорожці» принесли йому безсмертя.
Живучи переважно в Петербурзі, тривалий час у Москві та у Франції, Рєпін постійно згадував Україну, де він народився, провів молоді роки та зробив перші кроки як художник. На схилі свого життя, яке він завершив громадянином Фінляндії, групі радянських художників, котрі провідали його в 1926 р., митець зізнався – « Украину  очень люблю». Подібні ж одкровення ми знаходимо в його листах до свого вчителя Івана Крамського та впливового критика Володимира Стасова з Парижа, де він перебував у ролі стипендіата імператорської Академії художеств.
Повернувшись додому з Європи, Рєпін біля року ( з жовтня 1876 по вересень 1877) живе у рідному Чугуєві на Харківщині, а потім переїздить до Москви.
Влітку 1878 року художник перебував в Абрамцево в помісті заможного промисловця Сави Мамонтова, де одного разу український історик Д.І.Яворницький прочитав листа турецькому султану Магомету ІУ. Султан вимагав від них покірності. Відповідь запорожців була сміливою,зухвалою, повною дотепних знущань над султаном. В цьому епізоді проявився гордий, незалежний, відчайдушно сміливий характер народу. Рєпін був у захваті від листа запорожців і тоді ж зробив перший ескіз олівцем. В ньому уже зрозумілий основний композиційний задум: навколо столу, за яким сидить писар, зібрались запорожці, які диктують відповідь султану. З того часу впродовж довгих років Рєпін працював над темою. В 1880 був виконаний перший ескіз маслом, а в 1891 році було завершене велике полотно.
Достеменно не відомо, які події чи хто з його оточення звернув увагу художника на цю тему. Але безперечно, що на вибір сюжету твору не могла не вплинути переможна російсько-турецька війна 1877-78 рр.,героєм якої став Михайло Драгомиров – уродженець Конотопа. Саме з нього Рєпін писав одного із персонажів картини: кошового отамана Запорозького війська Івана Сірка, який зображений з демонічним виразом очей, з люлькою в роті й у шапці, критій чорним сукном і підбитій сірим смушком, з розрізом попереду. До того ж, Іван Сірко був земляком художника ( митець народився в Чугуєві, а Сірко – в Мефері, поблизу Харкова).
Патріотична тема переможної війни з іновірцями-турками – багатовіковим ворогом православних українців, росіян та балканських слов′ян – безперечно, була тим важливим історичним тлом, яке вплинуло на Рєпіна.
Картина Рєпіна «Запорожці»(1891) займає особливе місце в житті та творчості великого майстра. Вона вражає глядачів своїми незвично великими розмірами ( 203х358 см.), довершеністю композицій, блискучим колоритом та глибокою психологічною трактовкою персонажів. Як відомо, Ілля Юхимович надзвичайно вимогливо і самокритично відносився до своїх творів; нерідко багаторазово їх переробляв та був  незадоволеним навіть найкращими з них. Картину ж «Запорожці», як і його шанувальники, він цінував надзвичайно високо. Митець уклав у цей твір і свій унікальний талант блискучого живописця та рисувальника, і рідкісний дар портретиста-психолога та майстра багатофігурної композиції, а найголовніше – високомистецьки втілив позитивний образ колективного переможного героїчного оптимізму свого рідного українського народу.
Опрацювавши доступні йому громадські музеї, Рєпін звернувся до вивчення приватних збірок. Уже 1880-го року, починаючи багатолітню роботу над « Запорожцями», Рєпін ( тоді йому було 36 років) відвідав маєток Качанівка на Чернігівщині, котрий належав знаменитому українському меценату і колекціонеру Василю Всильовичу Тарновському – молодшому. Маючи унікальне зібрання старожитностей доби Козаччини, він люб′язно надав Рєпіну можливість оглянути, дослідити та замалювати їх.
Про перебування в Качанівці свідчить недатований автограф «Илья Репин» в « Альбомі» господарів, але достеменно відомо, що художник перебував тут протягом серпня-вересня 1880 за маршрутом, підказаним істориком Миколою Костомаровим.
За основу образу козацького полковника на картині « Запорожці» художник узяв типаж  самого господаря Качанівки – В.В.Тарновського. Він сидить серед гурту козаків у темній смушковій шапці. Зліва стоїть молодий красень з благородними рисами лиця і якось « по-панському» посміхається. Це зять  господаря, чоловік  доньки Софії Василівни, внучатий племінник  знаменитого композитора Михайла Глинки. Справа вгорі з простягнутою рукою зображений рудий кучер Тарновського Нікішка, у якого немає кількох зубів у верхній щелепі і ( за словами Д.І.Яворницького) був « заводний» і «найуїдливіший» сміх .
До родини Тарновських безпосереднє відношення має ще один персонаж – генерал Алєксєєв, предводитель дворянства  Катеринослава ( теперішнього Дніпра), родич Ганни Дмитрівни Тарновської ( дружини Григорія Степановича). За спогадами Д.І.Яворницького, у генерала була триповерхова сальна потилиця, дивлячись на яку здавалось, «… що потрібно сто років, щоб її наїсти». Довелось докласти немало зусиль, щоб замалювати її, адже генерал навідріз відмовився позувати. І вдалося зробити це без його згоди лише тоді, коли Георгій Петрович уважно розглядав старовинні монети, які Рєпін і Яворницький захопили із собою, ідучи в гості до пристрасного нумізмата.
Сам Дмитро Іванович Яворницький зображений на картині у ролі січового писаря. Писар – одна  із центральних постатей картини. Його лукава посмішка  пробігає по всьому обличчі, утворюючи ледь помітні зморшки біля очей і неглибокі ямочки коло щільно стулених губ. З усього видно, що це особа хитра і, як кажуть, сам собі на умі. Писар добре чує всі ці круті дотепи й ущипливі, дошкульні слова, які йому диктують, але він не квапиться писати їх на папері довгим гусячим пером.
У листопаді 1891 року Ілля Рєпін нарешті закінчив роботу над своїм вистражданим полотном. Жоден інший твір митця не мав такого широкого громадського розголосу  як « Запорожці» після його оприлюднення 4 листопада 1891 року на персональній виставці майстра в столиці імперії. У 47 річному віці ( у розквіті сил) художник створив свій справжній шедевр – вершинний твір усього тривалого і надзвичайно щедрого на видатні мистецькі здобутки життя.
Як свідчить Дмитро Яворницький: « День 26 октября 1892 года был одним из самых  счастливых дней для Репина. Я был в то время в Царском Селе, куда Репин написал мне следующее: « Запорожцев» моих третьего дня купил царь. Ура! 1892 год. 26 октября».
Щоправда, пізніше з′ясувалось, що дата записки була неточно наведена Яворницьким. Виходячи з архівних матеріалів , які зберігаються у фондах Третьяковської галереї, лист було написано [ 6 января 1892 года ].
Таким чином, можна впевнено стверджувати, що день 3 січня, який випав на суботу 1892 року, був одним з найщасливіших у житті Рєпіна і став тріумфальним визнанням в особі самого імператора, головного твору його життя – полотна « Запорожці».
Імператор Олександр ІІІ заплатив Рєпіну за це полотно 35 тисяч рублів, попередньо провівши його доскіпливу історичну експертизу. Імператор не сховав куплену ним картину в якусь віддалену кімнату одного зі своїх численних палаців, а виставив її для загального огляду в заснованому ним же «Музее Александра ІІІ» ( нині – «Російський музей» у Санкт-Петербурзі). Після цього шедевр Рєпіна став доступним для огляду всім відвідувачам музею, незмінно викликаючи у них щире захоплення та відчуття справжнього естетичного катарсису.
Для свідомого ж українства твір став справжнім святом торжества національного духу, потужним популяризатором української мови та культури, який дуже сильно посприяв прискоренню наукових студій в галузі дослідження вітчизняної історії козацької доби.
О.М.Петренко,завідувачка відділу культурно-освітньої роботи.









Авторизація





У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі