Приємної прогулянки, Шановні гості!!!

НОВИНИ

ВАЖЛИВО !!!

---

ВИПАДКОВЕ ФОТО

---



 Михайло Олександрович Врубель(1856 -1910). Життєвий і творчий шля

Михайло Врубель


Катерина Кравченко,

старший науковий співробітник 

відділу науково – дослідної роботи

НІКЗ «Качанівка»


Михайло Олександрович Врубель(1856 -1910).

Життєвий і творчий шлях

( до 165 – річчя від дня народження)

   Творчість Михайла Врубеля – одне з найвизначніших і найзагадковіших явищ мистецтва кінця ХІХ – поч. ХХ століття. Йому були підвладні монументальні розписи, станковий живопис, графіка, скульптура. Усе, до чого б не торкався пензель майстра, високо піднімалося над повсякденністю й поетизувалося. Велика майстерність, трагізм, героїчний дух і неповторний декоративний дар роблять Врубеля художником на всі часи.

   Михайло Олександрович Врубель народився в Омську 17 березня 1856 р. в родині військового юриста. Мати померла, коли хлопчику було три роки. Вихованням дитини займався батько. Малювати хлопчик почав рано років з п'яти – шести. Батько, помітивши цей хист, намагався сприяти розвитку художнього обдарування сина.

   Одного разу в Саратов, де тоді жила сім'я, привезли копію з фрески Мікеланджело, «Страшний суд». Батько повів Михайла подивитися на неї. Хлопчик, повернувшись додому, відтворив картину по пам'яті в усіх характерних подробицях.

   Роки гімназії М.Врубель в основному провів в Одесі. Вивчаючи латинську мову, читає  в оригіналах Овідія й Горація, займається історією й природознавством. Малює Врубель рідко, та й то більше на прохання батька.

   В 1874 р., закінчивши гімназію, майбутній художник вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Тут він продовжує малювати. Відомі деякі малюнки того періоду: «Врубель зі своїм університетським товаришем Валуєвим» (1877), «Маргарита» (1877) – ілюстрація до «Фауста» Гете. На останніх курсах університету М.Врубель залучається до професійного навчання мистецтву: починає відвідувати у вечірні години клас професора П. П. Чистякова. Нарешті в 1880 році Михайло Олександрович стає студентом Академії мистецтв і улюбленим учнем Чистякова. В той же час він знайомиться з молодими художниками Сєровим, Рєпіним, які в подальшому допомогли йому стати на правильний шлях для подальшої роботи в образотворчому мистецтві. Працюючи по десять - дванадцять годин на добу, юний художник прагнув зробити руку слухняною творчому задуму, око – гострим, техніку – гнучкою. Врубель малює і пише без втоми, не припиняючи вивчати закони мистецтва. Працездатність його дивовижна, він за одну ніч створює сто фігурну композицію «Орфей у пеклі». У ранній період творчості художник створив правдиві, проникливі портрети, в яких умів передати зосереджений душевний стан людини.

   У 1884 році Михайло Врубель завітав до України. Він пристав на пропозицію мистецтвознавця О. В. Прахова переїхати до Києва й очолити там роботи з реставрації живопису в древній Кирилівський церкві. Йшлося не лише про відновлення фресок, але й про створення нових творів, натомість втрачених. Художник вивчає вітчизняні розписи, а також знайомиться з багатьма творами подібного роду у Венеції, куди його направили для підготовки образів іконостасу. Першою спробою в реставрації фрески була робота «Благовіствуючий архангел Гавриїл». В процесі роботи Врубель виявив, що древній розпис зник, залишився тільки подряпаний загальний контур фігури. Не виходячи за контури, художник розробив усі деталі обличчя, рук, одягу у старому візантійському стилі. Після цього він узявся за відновлення двох складних композицій: «В'їзд Господній в Єрусалим» і «Успіння, або Покров Богородиці».  Тему для наступної роботи підказав йому Прахов – «Сходження Святого Духа на дванадцять апостолів». На хорах, де штукатурка була нова, М.Врубель проявляв свій талант. Різноманітні пози апостолів, повороти голів, рухи рук і вираз обличчя характеризують релігійний стан. Маючи зорову пам'ять, він зберігав узагальнену схожість з обличчям, що добре йому запам'яталося і яке підходило до типажу. Наприклад, Богородицю в цій композиції написано з молодої фельдшерки Марії Єршової, а обличчя апостолів нагадують самого О. Прахова, археолога Гошкевича та інших учасників реставрації церкви. На стіні в притворі Кирилівської церкви було написано сцену «Оплакування тіла Христа трьома архангелами, що злетілися до його труни». В той період Врубель виконав невелику, але дуже цікаву й вдалу роботу у барабані куполу Софіївського собору – доповнив композицію, що зберіглася, фігурами трьох архангелів. Ним були розроблені сюжети і для тоді ще недавно побудованого Володимирського собору та, на жаль, створені ескізи не були втілені в реальність. М.Врубель порушив церковні канони створивши вільні композиції, дотримуючись тільки теми.

    Захоплений роботою, художник не звертав уваги на побут, легковажно ставився до грошей. Батько Михайла Олександровича турбувався про нього, що до чого дожився його син з його талантом, навіть, коштів на життя не вистачає. На що художник відповідав: «Манія, що неодмінно скажу щось нове, не залишає мене». 

   Ще одна пристрасть художника - музика. Наприкінці дев'яностих років ХІХ ст. він працює художником у театрі Московської приватної опери С. І. Мамонтова пише декорації до опер «Царська наречена», «Моцарт і Сальєрі», «Казка про царя Салтана». Головні жіночі ролі в цих виставах виконувала дружина Врубеля, талановита співачка – Надія Забіла, в яку художник закохався з першого погляду і відразу зробив їй пропозицію руки і серця. Знайомство з родичами нареченої пройшло не надто успішно. Всіх бентежила різниця в віці, йому – 40 років, а їй 28. До того ж, було відомо, що художник зловживає спиртними напоями, а на рахунок заробітку, заробляє рідко і випадково та безглуздо витрачає гроші.

   Попри все, 28 липня 1896 року в Швейцарії в Хрестовоздвиженському  соборі в Женеві відбулося вінчання Михайла Врубеля та Надії Забіли. Медовий місяць молодята провели в пансіонаті в Люцерні (місто в Швейцарії). 

У 1899 – 1900 рр. Врубель створив низку цікавих скульптур – майоліки на казкові теми: «Лель», «Волхова», «Купава» та ін.  В 1900р. була створена ще одна цікава робота «Царівна - Либідь».

 

«Царівна – Либідь», 1900р.

    Художника на створення картина надихнула  музична драма, яка відбулася в Приватній опері С. І. Мамонтова 21 грудня 1900 року. Партію Царівни – Лебідь виконувала дружина Врубеля, яка позувала для численних картин художника. На картині постає  горда красуня в кокошнику з перлами і з лебединими крилами. Художнику вдалося передати самий чудовий момент – перетворення. Варто уважно вдивитися в обличчя героїні, її виразні великі очі, чимось нагадують пташині губи ніби через мить перетворяться в дзьоб. Розкішне вбрання з пір'я. Навіть, самий допитливий глядач не зможе визначити кордон між пір'ям і вбранням героїні. Неможливо відірватися від погляду Царівни. Очікуючи дива, вона немов запрошує всіх бажаючих розділити з нею всі чари моменту. 

   Картина була написана на хуторі Іванівському, Чернігівської губернії у художника Миколи Ге, де, майже, кожного літа з 1897 – 1901 рр. художник відпочивав з дружиною. До того ж, Надія Забіла була племінницею  дружини М. М. Ге та рідною сестрою дружини їхнього сина, Петра Миколайовича Ге, Катерини Іванівни Забіли. Всі Забіли походили від старинного козацького роду – Забіл на Чернігівщині. 

      Під час роботи в Києві, М.Врубель знайомиться з українською інтелігенцією, молодими художниками, приймає участь в розвитку Київської художньої школи. При школі отримує майстерню. А друга майстерня художника була в будинку Якова Васильовича Тарновського, рідного брата В. В. Тарновського – старшого, який в період з 1853 – 1866 рр., був господарем славнозвісної Качанівки. Свого часу художник відвідав родинне гніздо Тарновських, які перетворили Качанівку на культурно - мистецький осередок, де збиралася вся тодішня інтелігенція. В славнозвісному качанівському альбомі для почесних гостей під номером 443 підпис Михайла Врубеля, а під номером 423 – його дружини, Забіли Надії Іванівни. Найвірогідніше, що гостювало подружжя в Качанівці коли господарем садиби був В. В. Тарновський – молодший (1866 – 1897 р. г.). Василь Васильович був людиною неординарною, високоосвіченою, відомий як громадський діяч, меценат, колекціонер. 

   М.Врубель про Тарновських говорив: «…чудные это люди, столько сдержанности, серьезности и самого тонкого внимания к жизни при полной физической возможности всем этим принебречь…»  

   Влітку 1901 р. в сім'ї Михайла Врубеля з'явився первісток – Савочка. Від самого народження хлопчик хворів і через два роки помер. Можливо, це стало причиною того, що  у Врубеля почали проявляться ознаки душевної хвороби. В період ясної свідомості художник активно працював.

   В останні роки життя М.Врубель пише один з найніжніших, найвитонченіших образів – «Портрет Н. Забіли на тлі берізок» (1904 рік). До того часу належать багато цікавих автопортретів, деякі з них залишилися не завершеними, оскільки художника спіткало страшне горе, втрата зору.

   14 квітня 1910 року Михайло Олександрович Врубель помер.

   Поки жива людина, вона дихає, поки дихав Врубель – він писав. 

   





Авторизація





У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі