Приємної прогулянки, Шановні гості!!!

НОВИНИ

    


    8 червня 2019 року Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» зустрічав учасників і гостей Другого Всеукраїнського відкритого дитячого фестивалю патріотичної пісні та поезії «Чернігівська Січ». Фестиваль об'єднав навколо себе людей, які небайдужі до рідної землі, до рідної мови, а ще більше – до неньки України. 
    


    25 травня 2019 року в Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка» в рамках проекту «Біжи та дивись» відбулися спортивні змагання «Качанівка - trail forever 2019» за двома дистанціями: «Озерна» - 18 км, «Паркова» - 9 км. У змаганнях  брали участь всі бажаючі. 
    


    25 травня 2019 року благодійна організація «Фонд відродження Качанівки» спільно з Національним історико-культурним заповідником «Качанівка» провели дитячий благодійний бал «На гостини до Тарновських» на відзначення 195-ї річниці відтоді, коли родина Тарновських стала господарями качанівської дворянської садиби (1824-2019). У заході взяли участь 39 пар дітей загальноосвітніх шкіл Ічнянщини, представники влади, творча інтелігенція, бізнесмени, політики.                            

ВАЖЛИВО !!!

---

ВИПАДКОВЕ ФОТО

---



 Талант, відданий народу



(до 185-річчя від дня народження Марко Вовчок)

      
      «Живу  думкою одною про  ті  світлі часи,  коли  людина стане  володарем  своєї долі, свого  щастя» — так писала Марко Вовчок  — класик української літератури, прозаїк, поетеса, перекладачка, засновниця дитячої української прози. 
      Народилася Марко Вовчок  (у дiвоцтвi Марiя Олександрiвна Вiлiнська; у замiжжi — Маркович (у першому шлюбi), Лобач-Жученко (у другому) 10 грудня (22 за старим стилем) 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї майора Сибiрського гренадерського полку Олександра Олексiйовича Вiлiнського (Вiленського). Мати письменницi, Параскева Петрiвна, походила з дрiбномаєткового дворянського роду Данилових була грамотною людиною, знала  декілька мов, любила музику, чудово співала.  Дитинство Марії пройшло в батьківському будинку, де ще ріс молодший брат Дмитро (1840 — після 1911). Дмитро Олександрович Вілінський також був відомим письменником. Згадував Дмитро, що ще з юних літ Марія прагнула до науки, не мала бажання гнатись за сучасною модою, завжди одягалась просто, рівно викладала коси і ці звички залишились у неї на все життя. В 1840 році помер батько і мама Марії вийшла  вдруге заміж. Її чоловіком став поміщик Дмитрієв, який був відомий, як жорстокийі самолюбивий. Життя в маєтку погіршилось: вітчим нікого не жалів — часто принижував дружину та дітей, наказував кріпосних. Він постійно гуляв та пиячив, грав в карти і навіть потім програв маєток.  Щоб уберегти своїх дітей від  поганих спогадів, мати відправила старшого сина Валер’яна в Орел до сестри, Марія місяцями жила  то  у дядька Миколи Даниловича, то у тітки Варвари Писарьової, де її виховувала гувернантка. Вчилась музиці, французькій мові і літературі, зростала  вольнолюбивоюта спостережливою. 
     В 1845-1846 роках Марія виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. В цьому закладі дівчаток навчали, як вести себе, навчали мові, музиці. Але у вільний час Марія багато читала, вивчала мови. Величезний вплив на дівчину справив «Кобзар» Тараса Шевченка, що став однією з найулюбленіших її книг на все життя.
Після закінчення пансіону  Марія переїжджає в Орел до тітки Катерини Петрівни Мардовіної. В цей період Марія знайомиться з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Тітка ж майбутньої письменниці прагнула видати племінницю за забезпечену людини. Таким був молодий поміщик Ергольский, власник 2000 кріпацьких душ. Він закохався в Марію, але та відмовилася від вигідного заміжжя, віддавши перевагу Опанасу Марковичу. Тітка поставила ультиматум дівчині: або поміщик, або вона покидає її будинок. Вовчок вибрала другий варіант. Подружжя переїздить до Чернігова, де Маркович обійняв посаду коректора «Губернских ведомостей». Він не переймався чинами й грошима. Його покликанням було записування народних пісень і звичаїв. Первінцем Марії була донька Віра, яка прожила недовго. У 1853 році письменниця народила сина, якого назвали Богданом на честь українського гетьмана Богдана Хмельницького. А хрестила маленького Богдана княжна Варвара Миколаївна Рєпніна-Волконська. Згодом він став революціонером і був змушений ховатися від поліції. Коли ж письменниця дізналася, що її син захворів на тиф, вона вирушила до Москви, забрала тяжко- хворого Богдана і врятувала йому життя.
      Проживаючи в 1851 — 1858 роках у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Качанівці Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Марія спочатку допомагала чоловікові, а з часом і сама захопилася збиранням фольклору. Російськомовна від народження, вона починає писати українською. Два оповідання з народного життя надсилає товаришу чоловіка Пантелеймонові Кулішу. Той стає першим її критиком і редактором. Саме він вигадав псевдонім — Марко Вовчок.
     Пізніше у Петербурзі (1859 р.) вона вже як автор збірки «Народні оповідання» потрапляє в коло таких літераторів, як Т.Шевченко, І.Тургенев,  М.Некрасов, О.Плещєєв, О.Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В.Білозерський, М.Костомаров, а також П.Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори. Особлива тепла дружба склалася у письменниці з Тарасом Шевченком. Він подарував письменниці золотий браслет, яким вона дорожила понад усе, а також «Кобзар» з написом: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко» і елегію «Марку Вовчку. На пам’ять 24 січня 1859» . Геній української літератури присвятив Марії Олександрівні цілий уривок з поеми «Сон» («На панщині пшеницю жала …»). У свою чергу Марко Вовчок присвятила Шевченку повість «Інститутка».
       Навесні 1859-го Марко Вовчок із 5-річним сином Богданом їде до Німеччини. З Опанасом, який поїхав за нею, відбувся тяжкий для обох розрив. Відтоді вони жили нарізно — кожен своїм приватним життям, зі своїми романами й трагедіями. Маркович помер через вісім років, так і не побачивши більше дружини й сина. Хоч і благав про це в передсмертних листах.
У період 1859 — 1867 рр. Марко Вовчок перебуває за кордоном, де знайомиться з видатними людьми, пише російською мовою.Марко Вовчок мала незвичайний лінгвістичний хист, тож легко володіла французькою, англійською, польською, чеською, німецькою, українською, російською мовами. Французи не вiрили, що вона не француженка, iсторик Семевський, поляк, дивувався, як майстерно Марко Вовчок володiє польською мовою (варшавським говором), вiд чеських емiгрантiв у Парижi письменниця навчилася по-чеськи. Повість «Маруся» стала найулюбленішою книгою у французьких дітей, відзначена премією французької Академії і рекомендована Міністерством освіти Франції для всіх шкільних бібліотек країни.
Після повернення з-за кордону зближується з видавцями «Отечественных записок», веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади. У цей же період М. Вовчок активно перекладає російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератури, у тому числі п`ятнадцять романів Жуля Верна. 
      Невипадково Марка Вовчка порiвнювали з Жорж Санд (французька письменниця XIX століття.). Ішлося не лише про подiбнiсть тематики творiв (селянської), а й про бiографiю письменницi, її загадкову натуру, жiночу незалежнiсть. Як зазначила С. Павличко, «на порiвняння з Жорж Санд наштовхнула її краса, її стиль життя, зневага до умовностей. Як i Жорж Санд, вона захоплювала i навiть грала фатальну роль у життi багатьох французьких i росiйських лiтераторiв свого часу i роками жила в атмосферi слави, скандалiв i плiток, бентежачи своє лiтературне середовище.
      Марко Вовчок знала більш як десять мов, а на життя заробляла перекладами й публіцистикою. Їй платили великі гонорари, однак вона не вилазила з боргів.
      В 1870р. Марія подає клопотання про дозвіл видавати ілюстрований журнал перекладів. До 1878 р. була в ньому і видавцем, і редактором, і коректором, і перекладачем. Однак наступного року їй оголосив війну тодішній «всесильний» критик Стасов, дружина якого теж займалася перекладами. Щоб усунути конкурентку, він публічно звинуватив Марка Вовчка у плагіаті. Третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті при роботі над перекладом казок Андерсена. Це дуже зашкодило її репутації. Від цього вона так і не оговталася. Підтримку Марія Олександрівна отримала від нового свого залицяльника — на 17 років молодшого морського офіцера Михайла Лобача-Жученка. Роман із ним закінчився офіційним шлюбом. У той час Марко Вовчок перестає писати та друкуватися. Місяцями не виходить із дому, не хоче ні з ким бачитися. Лобачі-Жученки живуть у невеликих провінційних містах Росії та України. Марія Олександрівна займається вихованням молодшого сина Бориса. Що стосується Бориса, то письменниця приховала таємницю народження свого другого сина, який вважається її спiльною з М.Лобачем-Жученком дитиною. У рiк 150-рiччя вiд дня народження (1983) Марка Вовчка внук письменницi Б.Лобач-Жученко вiдкрив цю таємницю. Борис був позашлюбним сином Богдана Марковича. Марiя Олександрiвна i М.Лобач-Жученко усиновили Бориса i виховали, як рiдного.
    Аж у 1890-х  Марко знову береться за перо та видає повне зібрання своїх творів. Тоді, по суті, тільки Тарас Шевченко і Марко Вовчок представляли українську літературу за кордоном.
       Останні роки її життя минули в м.Нальчику на Кавказі, де служив її чоловік. Коли в Марії знайшли пухлину мозку, в її русій косі не було ані сліду сивини. Вона до самої смерті працювала над повістю «Гайдамаки». Померла 28 липня (10 серпня) 1907 року. Вона померла, сидячи в саду. Була похована під її улюбленої грушею, як вона і заповідала. 
     Єфремов Сергіій Олександрович (1876-1939)- український громадсько  -політичний і державний діячлітературний критикісторик літератури, академік писав: "Марко Вовчок чесно прослужив тодi своїм пером справi визволення рiдного народу з неволi крiпацької, i менi здається, що нiчого кращого я не можу побажати сучасним дiячам нашого письменства, як те, щоб вони послужили справi часу — боротьбi проти теперiшнiх форм неволi та визвольнiй працi на користь рiдного народу. Вона прославила українську літературу на весь світ, ставши одним з найавторитетніших письменників всієї Європи».
     


    
Організатор екскурсій
НІКЗ «Качанівка»
Захарченко О.Є.





Авторизація





У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі