Приємної прогулянки, Шановні гості!!!

НОВИНИ

    


    Проєкт веломаршрут «Від парку до парку» реалізується у рамках грантової програми «КультураТуризмРегіони» Парафіївською ТГ у партнерстві з національним історико-культурним заповідником «Качанівка» та Державним дендрологічним парком «Тростянець» НАН України за фінансової підтримки від Українського культурного фонду та  Державного агентства розвитку туризму України.
    


    8 червня 2021 року Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» презентував виставку графічних робіт ХХІ ст. «Серед дерев Качанівки» художниці Наталії Алексенко (Київ). 

    


             Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» підтримує розгляд законопроєктів Міністерства культури та інформаційної політики про протидію хаотичній забудові, зареєстрованих на сьогодні у Верховній Раді України, зокрема, про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання руйнуванню та знищенню нерухомої культурної спадщини (№ 4561), про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за руйнування і знищення нерухомої культурної спадщини та порушення традиційного характеру середовища (№ 4562).

ВАЖЛИВО !!!

---

ВИПАДКОВЕ ФОТО

---



 М.Ф. Біляшівський – український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч

М. Ф. Біляшівський народився 12 жовтня (за старим стилем) 1867 року в м. Умані Київської губернії в родині священика. Ще до того, як хлопчині виповнилося п’ять років, померла його мати – Марія Тимофіївна. Батько, Федот Іванович, учитель місцевої духовної школи, з трьома малими дітьми 1874 року переїхав до Києва. Змалку надзвичайно захоплювався нумізматикою, а згодом археологією. В 1876 році Микола розпочав навчання в Другій Київській гімназії, де його вчителем був учений-філолог, громадський діяч В. П. Науменко. Закінчивши гімназію 1885 року, цього ж таки року влітку здійснив разом із двоюрідним братом свою першу розкопку на Китаївському могильнику (поблизу Києва). В 1887–1891 роках паралельно з навчанням на юридичному факультеті Київського університету святого Володимира М. Ф. Біляшівський із захопленням відвідував лекції історика та археолога В. Б. Антоновича та мистецтвознавця А. В. Прахова, що і віддалило його від занять нумізматикою і змусило цілковито віддатись археології. 1887 року, коли М. Біляшівський був ще студентом, В. Антонович запросив його як ентузіаста – археолога їхати з ним на серйозні розкопки, а через пару років він розпочав самостійні: на горі Киселівка (Київ); ранньослов’янські могильники (Волинь); Княжа гора (під Каневом).

Наприкінці 80 – х років ХІХ століття Василь Васильович Тарновський, як збирач українських старожитностей, звернув увагу на появу на київському антикварному ринку великої кількості різних речей києво – княжої доби. Спочатку було важко дізнатися, звідки ці речі надходили, бо торговцям було зовсім не вигідно розповідати, де вони брали ці старовинні цінності. Виявилося, що селяни із села Пекарів, що поблизу Канева на незначній глибині в районі Княжої гори неодноразово знаходили скарби – від крем'яних і бронзових до срібних і золотих предметів. Київські археологи й різноманітні збирачі давнини кинулися до Княжої гори й там, на місці, купувалистаровинні речі. Пізніше селяни самі привозили старожитності до Києва. Коштовні речі потрапляли до рук людей, які були нездатні їх систематизувати науково, частина взагалі зникла за кордоном, переплавлялася, розрубувалася, використовувалася не за призначенням.

Багато речей, добутих у хижацький спосіб на Княжій горі, селяни приносили до Василя Васильовича Тарновського, а він купував їх для своєї колекції. Проте йому боліло, що всі ті скарби залишають край. Як врятувати від пограбування те, що залишилося ще в глибині Княжої гори? Василь Васильович прийняв рішення купити Княжу гору у її власника поміщика П. Мандрика. Це здійснилося, на його велике щастя, протягом 1890 року. Допоміг йому в цьому рідний дядько Яків Васильович. Відразу ж після придбання Княжої гори Василь Васильович ужив всіх заходів, аби припинити свавілля селян, а навесні 1891 року Василь Васильович вирішив розпочати тут систематичні розкопки. Влітку В.В. Тарновський взявся до роботи.

Цю справу він доручив молодому археологу Миколі Федоровичу Біляшівському, згодом відомому вченому, вести планомірні, систематизовані, науково обгрунтовані розкопки. Розкопки розпочалися, і, у своєму звіті Біляшівський пише: «За дорученням Василя Васильовича Тарновського я здійснював розкопки на Княжій горі протягом літніх місяців 1891 року. Розкопки були оснащені дуже добре: на горі влаштували приміщення для робітників. Роботи виконували дуже ретельно досвідчені землекопи числом десять осіб, навмисне для цього виписані. Аби нічого не пропадало, робітників розмістили так, що кожен робітник з лопатою працював у парі з іншим, котрий перебирав землю. Завдяки такому способу навіть найдрібніші намистини не випадали з – під нашої уваги. Роботам частково заважав вітер, що майже весь час дув на горі і здіймав їдку куряву.

Під час моєї відсутності за роботами наглядав Андрій Іванович Шелушко, якому вважаю за обов'язок висловити мою щиру вдячність, оскільки завдяки його увазі щоденник розкопок вівся безперервно». Пошукові роботи оплачувалися повністю коштом В.В. Тарновського.

Селянські розкопки і розкопки, здійснені В. Тарновським, дали дуже велику колекцію хрестів великих і малих, а також образків для носіння  і на шиї, і на верх одягу. Знайдено безліч жіночих прикрас із золота і срібла з гніздами для перлів і коштовного каміння. Тут були нашийні гривні, пов'язки, кільця, каблучки і величезне зібрання сережок найрізноманітніших форм і декорування, золоті підвіски для намиста, прикраси з золота і срібла, браслети з кольорового скла, намиста з коштовного каміння, бронзові люстерка, діадеми і багато іншого. Наприкінці розкопок 1891 року було викопано чотири скарби. М. Біляшівський про розкопки 1891 року пише: «Наприкінці розкопок виявлено чотири скарби, які загалом становлять вельми багатий набір усіляких прикрас, дуже цікавих з художнього перегляду. Хоча речі цих скарбів здебільшого вже відомі, але, як доповнення до інших, які характеризують культуру поселення на Княжій горі, були дуже доречні». Речі зі скарбів були виготовлені також зі срібла та золота. До колекції В.В. Тарновського за перше літо розкопок надійшло понад 1500 предметів, що являло величезну археологічну цінність.  

Друге літо розкопок 1892 року дало менші жнива. Знайдено майже такі самі речі, як і першого літа. Хоча не було виявлено золотих скарбів, але золоті хрести і образки траплялися часто. Тож ці розкопки біли доповненням до попередніх. Тільки одна річ була унікальною для обох розкопок - кам'яна печатка для просфор. Її присутність доводить, що в ці далекі століття на Княжій горі було вже православне богослужіння. 

Коли основні розкопки закінчилися, Василь Васильович продав землю на Княжій Горі селянам, проте уповноважив М. Біляшівського і надалі скуповувати в селян усе варте уваги.

З моменту розкопок на Княжій Горі розпочинається археологічна кар'єра Миколи Біляшівського. Він стає членом різноманітних археологічних, нумізматичних та ін. вчених товариств. Слід сказати правду, що Микола Федотович спонукав Тарновського до розкопок на Княжій Горі, бо до розкопок в нього не було археологічних експонатів. У розкопках на Княжій Горі Микола Біляшівський здобув і славу, і матеріальне благополуччя (дача, хутір біля підніжжя Княжої Гори). 

Проводячи археологічні розкопки, Микола Федотович активно співпрацює з відомим журналом «Киевская старина», його повідомлення, статті одразу привернули увагу української громадськості. Досліджуючи великий масив артефактів періоду кам’яного віку і давньоруського періоду з Княжої гори, серед яких монети з тризубом,  учений висунув гіпотезу і доводить низкою науково обґрунтованих аргументів про існування на цьому місці стародавнього літописного міста Родень.

Приблизно в цей же час Біляшівський у журналі «Киевская старина» виокремлює публікації з археології, створивши для висвітлення і ведення цієї багатющої тематики окремий відділ «Археологическая летопись южной России». Матеріалу було настільки багато, що цей відділ пізніше переріс в окремий журнал, без матеріалів якого сьогодні не може обійтися жоден серйозний дослідник української старовини.

Серед багатьох напрямів культурної розбудови України, що ними займався Микола Федотович, була і організація фундаментальної наукової бібліотеки Київського політехнічного інституту. Він фактично заклав основи унікальної книжкової колекції, якою і сьогодні користуються дослідники і студенти університету.

Відомо, шо Микола Федотович написав листа В.Л.Кирпичову з проханням взяти його на посаду бібліотекаря в новозаснованому Київському політехнічному інституті.  До роботи Біляшівський став 1 серпня 1898 р. і  пропрацював тут приблизно три с половиною роки.  Попри досить короткий період, він чимало зробив для розбудови бібліотеки. За цей час були налагоджені безпосередні відносини із закордонними видавництвами і книжковими фірмами, засновано журнальний відділ, складено абетковий і схему до систематичного каталогу, упорядковано і затверджено статут бібліотеки.

На початку ХХ століття діяльність М. Ф. Біляшівського як авторитетного науковця і організатора музейної справи набуває ще більших масштабів. 1902 р. він стає першим директором  Київського художньо-промислового і наукового музею.

Напружена робота директора і науковця поєднувалася з не менш відповідальною працею на громадській ниві. 1906 р., коли в Росії після Січневої революції нарешті з’явилися послаблення для ведення української справи, в Києві засновується Товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Біляшівський, як і переважна більшість української інтелігенції, був серед її засновників. Цього ж року його обирають депутатом І Державної Думи. Він одразу увійшов до складу української думської громади, став членом фракції автономістів-федералістів. Тої політичної сили, яка активно працювала на майбутню Національну революцію 1917 р. і привела Україну до утворення самостійної незалежної держави.

Бурхливий період революції для Миколи Біляшівського став особливо насиченим і багатим на події у його житті. У цей непростий час вся його енергія  і діяльність спрямована на збереження національної духовно-історичної спадщини. Його обирають членом Центральної Ради, призначають першим комісаром з охорони пам’яток Києва і Київської губернії. Саме його перу належить проект першого закону Української держави про охорону пам’яток.

Невідомо, як склалася б  подальша доля цього видатного діяча українського руху. Хоча, з усією вірогідністю можна стверджувати, що більшовицький режим ні на мить не випускав його і його роботу з поля зору. Він цілком міг стати одним із чільних учасників сфабрикованої Москвою гучної справи Спілка визволення України. Біляшівський не дожив до неї три роки — помер 1926-го. Поховали його, згідно з заповітом, на Княжій горі в Каневі. Там, де він знайшов, зберіг і передав нащадкам свої перші, часів Київської Русі, скарби.





Авторизація



У цей день

Українське ділове мовлення. Календар свят

Друзі